Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

Очі Бориса блиснули:

— Я вдячний вам за це запитання. Справді, розглядалися ймовірні перспективи прокладання магістралі для отримання Україною іранського газу.

На здивованих обличчях присутніх відбилися в кого іронія, в кого просто сумнів. Але Борис Миколайович нічого більше не сказав, бо й сам добре розумів, що спорудити такий газопровід під силу лише найбільшим енергетичним компаніям світу. Ніхто не сумнівався, що проект не сподобається Росії. Союзником Києва в цій справі міг стати Брюссель, але в Ірані поки що відстежував свої інтереси Вашингтон. У такі геополітичні «хащі» краще було не заглиблюватися. Тим паче, що за нинішньої ситуації вступ України до Європейського Союзу здавався фантастикою. Настя згадала глузливий вислів Завадського: «До ЄС можуть вступити тільки Банкова і частина Грушевського». А проте сама по собі проблема існувала й стояла доволі гостро.

Євген глянув на Невінчану, яка сиділа ліворуч від свого шефа, й мимоволі спіймав її погляд. Помітив, що дівчина рада його бачити. Але Чубенко навіть собі не пояснив би, що його привело сюди. Пошук свіжих тем? Особистість Шевченка, який завжди був цікавим для нього? У теперішньому статусі за сприяння Президента, він міг скласти конкуренцію прем’єру.

Після брифінгу Настя сама підійшла до Євгена.

— А ти, здається, порозумнішав, — пожартувала так, ніби й не було тих місяців, протягом яких не спілкувалася з хлопцем.

— Ти, здається, теж, — засміявся він у відповідь.

Жанну «помаранчева» хвиля обминула. Дівчина свідомо відокремлювала себе від країни, де провела більшу частину свого життя. Можливо, то була проста обачність — у Москві про українські події говорили несхвально: мовляв, усе це ми проходили понад десять років тому. Але Мальоні й від Києва дещо було потрібно. Вона знайшла там студію, де могла б недорого зняти кліп. Ще одним привабливим моментом було фінансування, яке Євген відкрив для Жанни, як тільки зачув про її намір розпочати сольну діяльність. Звичайно, про переїзд до України не може бути й мови, думала Мальона. Але для Чубенка ця очевидна істина поки що закрита. Нехай думає інакше, якщо хоче.

З потягом «Москва — Київ» їй не пощастило — у вагоні було холодно, з коридору до купе просотувався кислуватий запах сигаретного диму. Жанна натягла светр і невдоволено глипнула у бік провідниці.

Це була така собі українська дівчина-«вишкварка» з тоненькою кіскою, яка звисала з-під берета. Провідниця дратувала пасажирів тим, що все прибирала та прибирала — ніби у її вагоні очікувалася перевірка з самого міністерства. Ні чаю, ні печива довгоногій пасажирці у червоних спортивних штанях не приносили.

Жанна була голодна і винуватила в тому п’янюгу Костика, який вдерся до неї непроханим гостем в останню хвилину перед від’їздом та вигріб усе з холодильника. Ще й просив грошей у борг. Але, хвалити Бога, надана батьком допомога скінчилася до копійки. Своїх у Жанни не водилося, відколи її випхнули з гурту через сварку з продюсером.

Неприємності почалися з того, що Костя Лебедєв прийшов до директора гурту як старий товариш зі своїми піснями. І навів додатковий аргумент — слова до більшості з них написала Жанна Мальона.

Костя вчащав до неї після новорічної гулянки в ресторані. Якраз у ті дні в Москві гостював Євген. Добре, що ці двоє тоді не почубились. Якби Лебедєв дізнався, куди вона зібралася з валізою, кроку не дав би ступнути. Зараз найважливішим вона вважала — спіймати момент, щоб вискочити на ринок із своїм сольним диском. Віднедавна в неї з’явився новий шанувальник — Серафим Фріч, фан гурту «Віват», який пообіцяв дещо вкласти в розкручування молодої співачки.

Тепер на часі постала зйомка кліпу. Женя сказав, що дасть дві тисячі доларів. Та вона була упевнена: він і більше дав би. Домовилися, що зніматимуть на чотирьох майданчиках. На все вистачило б два-три дні. Дівчина вважала, що саме зараз вона в найкращій формі. Везла з собою п’ять сценічних костюмів. Усе м ало скластися, як треба.

Коли Євген, зустрівши свою кохану з поїзда, запропонував пообідати в «МакДональдз», Мальона хоч і скривилась, але врешті втоптала два біг-маки й запила мало не літром ананасового соку.

На території кіностудії імені Довженка, де орендувався павільйон, приїхали вчасно. Посеред кімнати вже встановили невеликий подіум, освітлений софітами. Кліпмейкер зручно вмостився в кріслі та з напівтемряви вивчав московську гостю. Вона ретельно наклала грим і обрала вишукану сукню а-ля Марія Стюарт.

— Що за біжутерія? — режисер прискіпливо оглянув її скляний кулон.

— Це амулет, — відповіла Жанна, трохи хвилюючись.

На столі білів незайманий аркуш із саунд-треком майбутнього альбому. Він розпочинався піснею про вічне кохання. Кілька слів, які тільки й прозвучали в студії, майже не дійшли до свідомості співачки. Режисер вочевидь був не в гуморі. Він посовався в кріслі й проскреготів:

— Отже, ми домовилися, що не існує часу…

Жанна стояла на подіумі, схожа на архангела. Не тямлячи себе, почала наспівувати. Євген збуджено переминався з ноги на ногу; йому Жанна здалася незвично блідою і невпевненою в собі.

— Супер! Драйв! — вигукнув режисер.

Євген відвіз гостю, яка ще досі не оговталася від тих зйомок, на Хрещатик, де пройти спокійно не вдалося. На тротуарі вони раз по раз плуталися в натовпі навколо пістрявих лотків. З часом виявили, що втрапили в гущавину книжкового ярмарку. Нових обкладинок, які приваблювали цікаве око, було чимало, але траплялась і добре знайома киянам продукція минулих років, досі не розпродана. Номінанти на всілякі премії, навіть дрібні лауреати й дипломанти місцевих конкурсів заклично дивилися з суперобкладинок, яким важко було претендувати на оригінальність.

Жанна мимоволі затримала крок біля однієї з яток біля Центрального універмагу. Просто поряд із книжковою розкладкою на табуретику притулилася молода жінка, на краєчку столика підписуючи комусь одну з виставлених тут-таки книжок. Жанна ще такого не бачила. Виявляється, це називалось автограф-сесією, про що свідчив паперовий плакатик, прикріплений всередині ятки. Мальона вгледіла на обкладинці прізвище, якого досі не чула й