Анджей Сапковський - Lux perpetua

мутного випару. На очах безмежно здивованого Рейневана, який не дуже-то вірив в успіх заходу, випар набрав форми постаті. Почулося щось схоже на зітхання. Глибоке зітхання з присвистом. Рейневан нахилився над «Енхірідіоном» і вголос прочитав формулу закляття, посуваючи по рядках амулет. Хмара в дзеркалі згустилася. І помітно збільшилася у розмірах. Рейневан підніс руки.

— Benedictus qui venis!{12}

— Quare, — дихнула хмара тихим, з присвистом, зітханням, — inquietasti me?{13}

— Erit nobis visio omnium sicut verba libri signati.{14} Великим іменем Тетраграматон наказую тобі, духу, зняти печать з книги таїн і зрозумілими для нас учинити слова її.

— Поцілуй мене, — прошепотів дух, — у мою астральну сраку.

— Наказую тобі, - Рейневан підняв амулет і паличку, — говорити. Наказую дотримати слова. Закінчити гороскоп, передбачити долі нащадків Мендога і Гедиміна, зокрема…

— Оце, що отут-осьо лежить, — дух із дзеркала не дав йому закінчити, — це, бува, не мій палець ноги?

— Він.

Дим з ладану запульсував, здійнявся спіраллю. Поверхня дзеркала замутилася.

— Батька свого син п'ятий. — швидко промовив привид, — хрещений по-німецьки і по-грецьки, а в душі поганин, мріє про царство, аж ніяк не небесне. Зоря Сіріус намірам цим суперечить, а обіцяна корона пропаде, її викраде вогнедишний Дракон, покроплений на спині кров'ю у на знак хреста. О quam misericors est deus Justus et pius! Дракон смерть віщує, а день смерті відомий. Понтифікату Колони anno penultimo, день Венери, цього дня diluculum.

Коли від цієї смерті мине днів сто і дев'ятнадцять, Колона впаде, поступившись місцем Вовкові. Понтифікату Вовка anno quarto станеться Знак: коли сонце ввійде в останній дім, небаченої сили вітри повіють і бурі шалітимуть десять днів безперестанно. А коли від цих подій мине днів сто і десять, піде зі світу батька свого син сьомий, король і властитель, Римом хрещений, а поганин у душі. Зваблений солов'я солодким співом, преставиться у маленькому замку, у gallicinium dies Martis, перш ніж зійде Сонце, яке на той час буде in signo Geminorum[63].

— А я? — не втримався Корибут з кутка. — Що зі мною? Мій гороскоп? Мій обіцяний гороскоп!

— Від дерева і заліза загинеш, батька свого сину другий, — відповів злим голосом привид. — Закінчиться твій шлях земний у dies Jovis, за чотирнадцять днів перед Equinoctium autumnale. Коли над святою рікою зміряєшся з вовком. Це твій гороскоп. Я би, може, навіщував тобі чогось кращого, але ти відрізав мені палець з ноги. Так що маєш те, що маєш[64].

— А що би це мало значити? — зірвався князь. — Ану кажи мені зрозуміло! Ти що собі думаєш? Ти небіжчик! Труп! Ти мені тут не…

— Князю, — урвав Рейневан, закриваючи гримуар. — Духа тут уже немає. Пішов. Повіявся, куди захотів.

* * *

Карта, що лежала на столі, була сильно покреслена. Намальовані на ній лінії і риски сполучали Чехію з Лужицею — з Житавою, Будишином, Згожельцем. Одна вела на Опаву і на Шльонськ, до Ратибора і Козле. Іще одна вела в долину Лаби, до Саксонії, інша, найгрубіша, — простісінько на Вроцлав. Більше Рейневан побачити не встиг, бо Прокоп Голий прикрив карту листком паперу. Підняв голову. Вони довго дивилися один одному в очі.

— Мені донесли, — врешті-решт промовив Прокоп, — що ти злигався із Сигізмундом Корибутом. Що ви проводите разом багато часу, розважаючись магією й астрологією. Я хотів би вірити, що ви не розважаєтеся нічим іншим.

— Не розумію.

— Звичайно ж, розумієш. Але якщо хочеш, щоби я сказав прямо, то будь ласка. Корибут — зрадник. Він зносився з папою, зносився з Яном Пршибрамом, з Рожмберком, з Генріхом фон Плауеном, з католиками з Пльзеня. Він стверджує, що прагнув укладення миру, бо його боліло пролиття християнської крові. А я стверджую, що це казки, він не був аж настільки дурний, щоб не розуміти, про що насправді йшлося папі й католикам. Мир? Компроміси? Договори? Дурниці! Вони хотіли внести поміж нас розбрат, зробити так, щоб ми почали битися між собою і вирізати один одного, а вони би дорізали недобитків. Корибут не міг про це не знати, а отже, був винен у зраді, за зраду сів у в'язницю, і йому ще пощастило, що його не стратили. І він сидів би у Вальдштайні до Судного Дня, якби не заступництво Ягайла та якби не щедрий викуп, що його Ягайло заплатив.

Тепер ми договорилися. Сидячи тут, на Одрах, Корибут і Пухала надають Таборові, я це визнаю, цінні послуги, завдяки їм обом ми міцно тримаємо Моравську Браму, бастіон проти союзу Люксембуржця з Альбрехтом і зв'язок з Польщею. Ми договорилися і стали союзниками, уклали пакт. Корибут має в моїх очах два плюси. Primo: він остаточно попрощався з претензіями на чеський престол. Secundo: він ненавидить празьке Старе Місто. Отже, нас поєднує спільність інтересів. Поки ця спільність зберігатиметься, Корибут буде моїм союзником і товаришем по зброї. Поки вона зберігатиметься. Ти мене зрозумів?

— Зрозумів. Але… Якщо можна звернути увагу…

— Кажи.

— Може, для Корибута можна було би знайти і третій плюс. З'їзд у Луцьку порізнив Ягелла з Вітольдом, а позаяк роль підбурювача відіграв Люксембуржець, Ягелло пошукає способу, щоби відплатити Люксембуржцеві за це. Можна припустити, що цим способом виявиться князь Корибут. Можна припустити, що акції Корибута сильно піднімуться. Тож, може, незайве було б ставити на цю карту?

Прокоп якийсь час гриз вус.

— Незайве, кажеш, — врешті-решт повторив він. — Ставити на карту, кажеш. Кажеш, що акції ростуть. То ти аж такий далекоглядний стратег і політик? Досі ти якось не проявляв талантів у цьому напрямку. Ти був куди кращим яко медик і маг. То що це — магія? Астрологія? Ви з литвином цим займаєтеся? Якщо так, то нехай же і я дізнаюся, що в зорях чувати, які такі несподівані події, які примхи долі нам віщують обертання небесних тіл, кон'юнкції та опозиції?

— На Петровому престолі, - обережно почав Рейневан, — невдовзі сяде новий намісник. Великий князь Вітольд до цього не доживе, помре в передостанній рік понтифікату Мартіна V. Владислав Ягелло, король польський, переживе їх обох, як Вітольда, так і Мартіна. Він покине цей наділ у четвертий рік понтифікату нового папи.

Прокоп мовчав.

— Я припускаю, — нарешті припустив він, — що віщування, як завжди, є не цілком зрозумілими. І що вони не подають конкретних дат.

— Не є, - Рейневан і оком не моргнув. — І не подають.

— Гм. Але Мартінові V, як не лічи, добрих шістдесят літ, дванадцять років від конклаву минає. Кажуть, нездужає, тож того й диви, накаже довго жити…