Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

червоний «фольксваген» і прожогом втиснувся на ділянку, якої вона весь цей час чекала.

Двоє худющих дівчат-підлітків у коротких джинсах, гумових шльопанцях і з жуйкою в роті вийшли з машини, захряснули дверцята й пройшли повз неї.

Евелін опустила вікно і сказала одній з них, у майці з написом «Елвіс не помер»:

— Перепрошую, але я чекала на це місце, а ви в’їхали туди просто в мене під носом.

Дівчина з насмішкою глянула на неї й сказала:

— Погляньмо правді у вічі, леді: я молодша та спритніша, ніж ви, — і вони з подружкою почимчикували у своїх гумових шльопанцях до магазину.

Евелін так і залишилась сидіти, витріщаючись на «фольксваген» із наліпкою «Пропускаю лише селюків» на задньому бампері.

Повернувшись через дванадцять хвилин, власниця «фольксвагена» та її подружка тільки й встигли побачити, як усі чотири колісні диски їхньої машини розлітаються по парковці, тоді як Евелін врізається у «фольксваген», здає назад і знову таранить його. І коли дві істеричні дівулі підбігли до свого авта, Евелін уже майже зрівняла його із землею. Вища з дівчат навісніла від люті, верещала й дерла на собі волосся.

— Боже мій! Подивіться лише, що ви накоїли! Ви з глузду з’їхали?

Евелін висунулася з вікна та спокійно сказала:

— Погляньмо правді у вічі, люба: я старша, і страховка в мене краща, ніж у вас, — і поїхала геть.

Ед, який сам працював у страховій компанії, мав договір, котрий, як виявилося, сповна покривав усі збитки. Але він ніяк не міг второпати, яким чином вона спромоглася випадково на щось наїхати шість разів поспіль.

Евелін порадила йому заспокоїтися й не робити з мухи слона — аварії трапляються на кожному кроці. Правда ж була в тому, що їй аж занадто сподобалось трощити автівку тієї малої нахаби. Останнім часом Евелін гамувала гнів і знаходила спокій лише в присутності місіс Тредґуд, або коли ночами подумки відвідувала Вісл-Стоп. Тованда дедалі більше заволодівала її життям, і десь глибоко в серці вона відчувала тривожний сигнал, який сповіщав про наближення небезпеки — перетнути межу й ніколи не повернутися.

Кафе «Зупинка»

Вісл-Стоп, Алабама

9 травня 1949 р.

Цього вечора Ґрейді Кілґор, Джек Баттс і Смоукі Відлюдько сиділи в кафе. Усі троє веселилися. Ось уже сьомий тиждень поспіль як вони примудрялися підкласти бомбу зі свистком до машини преподобного Скроґґінза. Та коли з кімнати з’явився Кукса, у синьому костюмі та з синьою краваткою-метеликом, вони вгамувалися й вирішили трішки подражнити його.

Ґрейді махнув рукою:

— Гей, білетере, де моє місце?

— Ну ж бо, хлопці, облиште його, — сказала Іджі. — Як на мене, він виглядає пречудово. У нього побачення з Пеґґі Гедлі, донькою Дока.

— Ох, докторе… — дурнуватим голосом писнув Джек.

Кукса взяв собі кока-коли й спідлоба зиркнув на Іджі. Якби не вона, йому б не довелося йти на той «Бенкет закоханих» із Пеґґі Гедлі, малим дівчиськом, яким він був колись захоплений, але давно вже переріс це. Пеґґі була на два роки молодша за нього й носила окуляри. Протягом навчання в середній школі він не звертав на неї жодної уваги. Але, щойно дізнавшись, що він повертається на літо з Технологічного інституту Джорджії, вона одразу ж пішла до Іджі й спитала, чи, на її думку, Кукса не погодиться піти з нею на шкільний «Бенкет закоханих». Й Іджі милостиво погодилася.

Будучи джентльменом, він вирішив, що один вечір його не вб’є — хоча на цей момент уже не був такий впевнений.

Іджі дістала з холодильника букет маленьких троянд і подала йому.

— Ось, ходила сьогодні до великого будинку і зрізала трохи на задньому подвір’ї. Віднеси їй. Твоя мати любила ці крихітні квітки.

Він закотив очі.

— О Боже! Тітко Іджі, чому б тобі просто не піти замість мене? Все одно ти вже весь вечір спланувала.

Кукса розвернувся до компанії за столом.

— Гей, Ґрейді! Не хочете піти?

Ґрейді похитав головою.

— Я б не проти, але Ґледис мене вб’є, якщо впіймає з молоденькою. А втім, ти ще нічого в біса не тямиш. Зачекай, поки станеш старим одруженим чоловіком, як я, хлопче. Що й казати, я вже не той, що був колись.

— І не кажи, у цій справі ти дуже здав, — втрутився Джек.

Вони зареготали, і Кукса попрямував до дверей.

— Ну, я пішов. Побачимось пізніше.

Щороку після бенкету всі діти заходили до кафе, і сьогоднішній день не був винятком. Коли увійшла Пеґґі, така гарна у своїй білій мережаній сукні з рожевими трояндами, пришпиленими до плеча, Іджі сказала:

— Дякувати Богові, з тобою все гаразд. Я страшенно хвилювалася за тебе.

Пеґґі спитала, чого було так хвилюватися.

— Хіба не чула, що сталося з однією дівчиною минулого тижня в Бірмінгемі? — спитала Іджі. — Вона була така збуджена на своєму «Бенкеті закоханих», що, позуючи для фотографії, раптом спалахнула. Типовий випадок самозаймання. За лічені хвилини вона загинула й нічого від неї не лишилося, окрім пари туфель на високих підборах. Тож її хлопцеві довелося нести її додому в пластиковому стаканчику.

Пеґґі, яка до останніх слів вірила вигаданій історії, скрикнула:

— Ох, Іджі, ви мене розігруєте!

Кукса зрадів, коли вечір завершився і вони попрямували додому. Через те, що рік тому він був місцевою футбольною зіркою, безліч хлопців молодшого віку так і витріщались на нього на святі, а дівчата захоплено верещали й хихикали, коли він вітався чи ще якось себе проявляв.

Він зупинив машину перед домом Пеґґі й уже готовий був вийти, обійти навколо і відчинити їй дверцята, коли вона зняла свої окуляри, прихилилася до нього і глянула своїми великими карими короткозорими, наче в Сьюзен Гейворд, очима.

— Ну, на добраніч, — сказала вона.

Він зазирнув у ті очі, раптом збагнувши, що ніколи не помічав їх раніше: глибокі озера коричневого оксамиту, в які можна було зануритися й плисти… Її обличчя було всього лише за чверть дюйма від його, і він відчував запаморочливий запах її парфумів «Вайт Шоудерз»; тієї миті вона була Ритою Гейворт у «Джильді», ні — Ланою Тернер у «Листоноша завжди дзвонить двічі». І коли він поцілував її, це була найбільш пристрасна мить у його житті.

Того літа він ще не раз вихвалявся синім костюмом, а восени красувався в ньому в Коламбусі, штат Джорджія, куди вони прибули до магістрату, щоб одружитися. Єдиними словами Іджі було:

— Я ж тобі казала.

Відтоді все, що мала робити Пеґґі, це знімати окуляри й дивитися на нього знизу вгору — і він був переможений.

Бірмінгем, Алабама

24 травня 1949 р.

Вищий і середній класи чорного суспільства Бірмінгема переживали найкращі часи, і «Слеґтаун ньюз» не втомлювалась доповідати про діяльність сотень світських клубів — що світліша шкіра, то кращий клуб.

Місіс