Андрій Анатолійович Кокотюха - Різник із Городоцької

укотре приймати співчуття. На щастя, домовласника не було, і Клим, поправивши шарф на шиї в тому місці, де піддувало, покрутив головою, визначаючись, куди йти. Чому ноги понесли Знову на Верхній Личаків, спершу не зрозумів, а потім — вирішив не шукати пояснення, віддавшись поривам, не керуючи ними, довіряючи.

У кнайпі «Під вошею» о такій порі майже не було народу. Кошового це влаштовувало, і він, розмістившись у кутку та гукнувши Цезаря, аж надто голосно, як здалося, попросив горілки.

— Кави.

Спершу Клим подумав — то заперечив кельнер. Та наступної миті побачив Єжи Тиму. Звідки той виник, значення не мало. Підійшов, привітався, повторив:

— Кави, пане Цезарю. Як ви вмієте.

— Я замовив...

— Чув я, що ти замовив, ідійот, — беззлобно перервав Тима. — Бачили тебе тут учора. Ніби знав, навідався нині.

— Хіба тут подають каву?

— Ще й яку! — прицмокнув злодій. — Наше місце притягує різний такий люд, і комусь на ранок ліпше прочистити мозок такою кавою, як треба, аніж туманити його. Пан Цезар сам її варить, має чималий досвід, до тями прийдеш.

Кошовий облизав язиком пересохлі, потріскані губи.

— А якщо я не хочу?

— Чого пан не хоче?

— Приходити до тями.

— Маєш право, — легко погодився Тима. — Сьогодні без тями, завтра, Різдво, Новий рік, інші свята. Коли тяму повертатимеш? Чи зовсім вар’ята гратимеш? Збожеволіти вирішив від горілки, як оті, хто на бруці?

— То вже ти загинаєш.

— Ніц не загинаю! Хлоп або відразу бере себе в жменю, або потім та жменя сама розтиснеться і він з неї впаде, бо сам себе не втримає. Думаєш, небіжчиця твоя радітиме з того? Втішиться, що ти так скоро, до неї поспішаєш, що на всі земні турботи начхав. Є в тебе, про що турбуватися, га? — Тима зовсім не дружньо штурхонув Клима в плече.

Запахло кавою.

Цезар поставив на стіл перед ним паруючий духмяний кухлик.

— Пригощайся, — Тима підсунув ближче. — Очуняєш, ось згадаєш мене.

Кошовий узяв гарячий кухлик обома руками.

Сьорбнув. Ще раз. Іще.

Ніби дістав сильно по голові, тренуючись боксувати з партнером. З очей сипонули іскри. Але вже наступної миті зсередини ніби продерло чимось шершавим. Клим змусив себе зробити ще один ковток. Видихнув.

— Як? — поцікавився Тима.

— Справді легше, — визнав Кошовий. — Багато чого ще не знаю.

— Чимало, — погодився злодій. — Ніхто не знає всього. Сиди, пий і закарбуй собі: Цезар таку каву робить не всім. Вважай, нині пощастило. Але не думай, що всякий раз тебе тут, «Під вошею», з доброго дива ставитимуть на ноги та навчатимуть розуму. Сам маєш вважати.

— На що?

— Жити треба. Життя прекрасне, пане адвокате. Мир є, про війну лиш балачки, а крім миру, люди все інше самі здобудуть.

На цих словах прочинилися вхідні двері.

Зі свого місця Кошовий побачив Шацького.

Дантист переминався з ноги на ногу, робив незрозумілі жести, і Тима, вгледівши його, гукнув:

— Та йди вже сюди, не з’їдять!

Шацький швидко перетнув приміщення, підняв капелюха на знак вітання, поклав руку Климові на плече:

— Пане Кошовий, я дізнався — ви тут. І можете наробити дурниць.

— Від кого ви... А, ви ж... — Клим знову сьорбнув рятівної кави. — Шацький, ви дарма вештаєтесь сумнівними закладами.

— Згоден із вами, пане Кошовий! — вигукнув Йозеф. — Тож заберіть мене звідси. Ви ж знаєте, моя фейгале такого не подарує.

Тима картинно розвів руками.

— Бач, дбають. Паняй звідси, паняй.

У голосі злодія дзенькнула ледь помітна теплота й турбота, дуже подібна до батьківської. Хоча Тима годився Кошовому за віком хіба в брати.

Допивши двома ковтками рятівний напій, Клим підвівся й рушив за Шацьким.

Знадвору на них чекав екіпаж.

— Мороз, — мовила Магда Богданович, яка стояла поруч із коляскою.

— Мною нині опікується забагато народу, — пробурчав Клим.

— Хіба це погано?

— Є в світі безліч значно гірших речей, тут я з вами згоден.

— Пан Шацький запевнив: удвох нам удасться переконати вас узятися за розум.

— Довго переконував?

— Та не дуже, — Магда легко всміхнулася.

— Ви щось сказали про мороз, пані Магдо.

— Так, мороз нині трошки більший, ніж учора. Довго змушуєте на себе чекати.

— Все, що хотіли мені сказати сьогодні?

— Треба жити далі, Климентію.

Шацький кивнув, мовчки погоджуючись.

— Десь я це сьогодні вже чув, Магдо. Зовсім навіть недавно...

Київ,

листопад 2015 — лютий 2016 р.

Література

1. Гвара. Автентична Львівська Абетка. — !FEST. Холдинг емоцій.

2. Козицький Андрій, Білостоцький Степан. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001.

3. Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011.

4. Лильо Ігор. Львівська кухня. — Харків: Фоліо, 2015.

5. Мельник Ігор. Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова. — Львів: Апріорі, 2012.

6. Мельник Ігор. Довкола Високого замку. — Львів: Апріорі, 2010.

7. Реньяр Поль. Умственные эпидемии. Историко-психологические очерки. — Репринтне відтворення видання Ф. Павленкова, 1889.

Андрій КОКОТЮХА (нар. 1970 р. у м. Ніжин на Чернігівщині) — сучасний український письменник, сценарист, журналіст. Автор 50 художніх, документальних та науково-популярних книжок.　

За його романами знімають художні фільми. Кілька років поспіль входить до топ-10 авторів, чиї твори є лідерами продажу в Україні, за що відзначений як «Золотий письменник» (2012). Неодноразовий лауреат та володар Гран-прі (2006) міжнародного конкурсу «Коронація слова». Живе і працює в Києві.　

Львів, 1913 рік. Напередодні Різдва жорстоко вбито кількох дівчат легкої поведінки. Газети дали невловимому вбивці прізвисько — Різник із Городоцької. Але кримінальна хроніка та інші сенсації більше не цікавлять уже відомого читачеві львівського адвоката Клима Кошового. У нього життя налагоджується: він має адвокатську практику, заможну клієнтуру, повагу в суспільстві й наречену — відому акторку театру і кіно. Та захищати хворого юнака, якого підозрюють у жорстоких вбивствах, Кошовий усе ж таки погоджується. Програти він не може, а перемога — це додаткова й гучна реклама. Але щойно невинний виходить на волю, на Клима починається справжнє полювання. Щоб урятувати своє життя, йому треба якнайшвидше знайти Різника. Так починаються пошуки, котрі приводять Кошового та його друга Йозефа Шацького в стіни психіатричної лікарні, відкривають світ львівських повій і таємниці хворих душ. Клим не знає, як Різник змінить його життя. І