Полiна Крисак - Заплутаний слід, Полiна Крисак

Ліна

Ближче до вечора, коли всі заспокоїлися й охололи, Максим зібрав нас у моїй вітальні для розмови. Штори були задерті, світло горіло лише тут. Дев'ятеро людей зібралися зараз, щоб укласти угоду.

Брати сиділи на дивані (праворуч Льоша, ліворуч Ігор, а Максим посередині). Я сиділа навпроти братів, а Олег стояв за мною, спираючись руками на підвіконня. Подруга сиділа в лівому кріслі від мене. Очі заплакані, ноги, підібрані під себе, приховує плед. На підлокітнику сидів Діма й уважно стежив за Романом, на відміну від Насті, очі якої блукали кімнатою. Найбезглуздішим видовищем було те, що Роман, який сидів у кріслі праворуч від мене, тримав на руках Злату. Вона дрімала, уткнувшись головою йому в шию, було видно тільки її світле волосся, яке Роман гладив.

- І так, насамперед хочу сказати, що деякі люди тут просто через ту ситуацію, що склалася. Якби моя воля, дехто сидів би вже за ґратами. - Говорив Максим, зберігаючи серйозне обличчя і суворий вигляд.

- Як люб'язно з вашого боку. - Ущипнув Мельников, не змінившись в обличчі.

- А ти не уїжджай, - пригрозив Діма.

- А то що? - З викликом запитав той, піднімаючи одну брову.

- Досить! - Прикрикнув Максим, ляскаючи рукою по столу.

Настя від такого різкого жесту здригнулася.

- Уся ця історія сталася через компромат, а якщо бути точніше, через кілька аркушів, які не доводять провину Евереста.

- Чудово, раз питань до мене більше немає, я можу йти. - Роман уже хотів встати, але Максим жестом його зупинив.

- Не так швидко. Хоч ми й не зможемо ним скористатися, але зможе Олег. - Роман подивився в його бік. - У його колах, цих доказів вистачить і якщо він захоче помститися, то на ваших законних підставах. - Роман зчепив зуби, в очах промайнула злість, а руки сильніше обійняли Злату.

- Чого ти хочеш?

- Компромат ми тобі віддамо, але ти маєш обіцяти, що не будеш чіпати ні Ліну, ні Настю. Усе повернеться на круги своя і в місті знову буде спокійно.

Максим витримав паузу, дозволивши словам осісти в тиші. Роман, як і раніше міцно тримав Злату на руках, виглядав так, ніби бореться із собою. Його щелепа стиснулася, погляд метушився між Олегом, Максимом і Дімою. Але коли його очі знову впали на дівчинку, він ніби трохи пом'якшав.

- Гаразд, - повільно промовив він. - Я не дурень. І вже точно не збираюся ризикувати нею заради власної злоби.

Він трохи хитнув головою, заколисуючи Злату, яка все ще дрімала, не відаючи, яку бурю стримує ця людина.

- Якщо отримаю компромат - іду. Без шуму. Без крові. Ліна, Настя - поза грою.

- І слова стримаєш? - уточнив Максим, не зводячи з нього погляду.

- Ти мене знаєш. Якщо по-чесному - тримаю. А якщо хтось першим... - Роман кинув погляд на Діму, - тоді не ображайтеся.

Діма фиркнув, але промовчав. Подруга в кріслі лише сильніше закуталася в плед. Настя відкинулася назад, ніби змогла нарешті видихнути.

- Добре, - кивнув Максим. - Тоді завтра вранці в тебе будуть папери. А сьогодні... нехай усі розійдуться. Досить уже.

Олег відлип від підвіконня, підійшов ближче і неголосно, майже пошепки, додав:

- Якщо ти обдуриш, то тебе не врятує ні компромат, ні відхід. Пам'ятай це.

Роман усміхнувся краєчком губ, навіть не глянувши на нього.

- Вона - єдине, чого мені справді шкода.

З цими словами він підвівся, міцно тримаючи Злату на руках, і вийшов із кімнати. За ним - тиша. Усі залишилися сидіти, ніби на секунду обм'якли, як натягнута струна, яку раптом відпустили.

Максим втомлено провів рукою по обличчю.

- Нам пощастило, що він обрав Злату, а не зброю. Чи надовго - покаже тільки час.

Кінець