Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

Глава тридцята. Мирний договір.

     Я не знав, що мені робити з Терном і Найтоком. Не хотілося забирати їх, бо тоді і мати, і тітка Анна стануть слабшими, ніж до цього. І, зрозуміла річ, більш вразливими, якщо щось знову станеться. Мені не хотілось того, щоб вони якщо що страждали, якщо всередині них не буде того, хто міг би їм допомогти. Але ж я, якщо що, я зможу повернути їм хвороби, якщо треба буде? Мабуть так.

   Але й Тимчасового підводити не хотілося. Все ж, він хранитель часу, бачить те, що відбувається в майбутньому. Він точно буде знати, що відбудеться, якщо я не заберу хвороб зі своїх рідних. Та й слова його мене трохи насторожили. Цікаво, що вони взагалі значать?

    Якщо я спробую заявити матері те, що нажаль мені доведеться забрати Терна й Найтока, точно буде багато питать по типу того, нащо це мені, що я буду робити з хворобами і як взагалі заберу з них хвороб, бо до цього нікому це не вдавалось нормально зробити.

     А розповідати про хранителей мені якось не дуже хочеться, бо тоді я підведу інших хранителів, які багато років намагались зробити так, щоб інші гідриди про них не знали. Чи можу я розповісти хоча б матері про все це? Гадаю, що Тимчасовий хоч і поскаржиться трохи, але від однієї людини нічого не станеться. Тим паче я знаю маму, вона може тримати язика за зубами.

— Мамо, я хочу з тобою серйозно поговорити. - Сказав я, відводячи жінку далі від табору. - Ти мабуть запитаєш, куди я звалив зранку, якщо мені зазвичай хочеться тільки спати - при чому доволі бадьорий. І я тобі розповім. Ти тільки обіцяй, що будеш тримати усю інформацію за зубами, бо це дуже важливо, і не для усіх вух.

    Жінка кивнула, показуючи, що усе зрозуміла. Я, важко зітхнувши, розповів їй коротко про хранителів та про те, що кожен робить. Розповів також, що тепер я став хранителем хвороб, бо обрали саме мене через те, що я підходив більше всього. Розповів про те, що через час мені доведеться забрати Терна і Найтока.

—...До хвороб я ще не ходив. Планую це зробити до того, як мені доведеться забрати у тебе Терна, а у тітки Анни Найтока.

    Насправді, я просто боявся йти до хвороб у найближчий час. Якщо і Терн і Найток були до цього людьми, а потім згадали, що ними були й стали більш мирними, то хвороби усередині мене явно людьми не були, тому так просто налагодити з ними контакт буде ще складніше.

— То... Терн все ж повинен колись піти від мене?... - Трохи сумно запитала жінка через час.

— Нажаль.

    Я розумів, чому мати почала сумувати через те, що у неї заберуть Терна. Все ж, вона з ним усе своє життя. І навіть не дивлячись на те, що він спочатку не так вже й добре відносився до неї, потім вони стали найліпшими друзями. Не хотілося розлучатися з тим, хто допомагав тобі у багатьох битвах. Але нажаль, так треба.

— Добре, як скажеш. - Нарешті закінчила Мірарда. - Раз треба, то значить хай так і буде.

..                                                                                          

                                                                                         

..                                                                                           

                                                                 

..                                                                         

                                                        

..                                                     

 

..                                                                                               

— Ти певен, що взагалі зможеш це зробити? - Запитав у мене Озір, коли я розповів йому про те, що хочу трохи заспокоїти брудних кров'ю. - Вони явно так просто не захочуть йти на мирні переговори. Особливо після того, як ми багато років воювали з ними, не визнаючи в них справжніх демонів.

— Варто хоча б спробувати, бо тоді вони почнуть штурмувати спочатку Оушен, а потім можуть перейти і на Грісом, бо Оушена їм мало і вони почнуть думати, що й там є ще хтось. Точніше, я певен, що точно є ще хтось.

    Грісом був континент, де я народився у світі гібридів. Його назву я дізнався зовсім недавно, коли батько зі світу гібридів дав мені його карту. Зверху якраз була його назва.

    Озір кивнув, а я продовжив розглядати карту, думаючи над тим, що мені варто буде робити, коли я спробую встановити мир між брудними кров'ю і спробую впевнити їх не нападати знову й не влаштовувати війну.

     Можливо, я не так сильно хвилювався за самих жителів Оушена, як хвилювався за Мортідж. Все ж, в якомусь сенсі вона мені вже стала як ліпша подруга. Можливо, навіть трохи більше, ніж ліпша подруга...

     Не встиг я об'явити можливий план, як до кімнати зайшов Заргор. Демон важко дихав. Було видно, що він поспішав, щоб прийти нарешті до нас.

— Там... У Жовтих Водах вже їх ціла купа. - Нарешті вимовив хлопець, коли зміг нарешті трохи перевести дихання. - Кажуть, раз звичайні гібриди не можуть нормально контролювати землі, це будуть робити саме вони, бо саме їх колись вигнали зі своїх земель, вбивши.

     Коротше, я так зрозумів, що грішили брудним кров'ю не тільки демони. І це погано. Але, принаймні, не треба буде шукати їх лідера.

    Піднявшись з місця, я подивився на Заргора.

— Показуй місце, де може бути їх лідер. Зараз підемо розбиратися й намагатись їх зупинити, бо боюсь, якщо й вони захоплять міста, пеклу точно перепаде першим.

..                                                                                

 

..                                                                                     

                                                                                                     

..                                                                                                 

 

 ..                                                          

                                                                                 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍