Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Вже пізно кудись їхати, ще й у таку пору – як не грабіжники, то вовки, - безапеляційно зауважує вона. – До того ж, ти так рідко буваєш останнім часом, Фраю. Коли немає Міргана, мені й поговорити про нього – розрада.

Фрай не надто пручається, що викликає у леді Агати косий погляд в мій бік. Очевидно, вона пояснює таку поступливість моїм товариством. І, звичайно, їй це не дуже приємно. Мабуть, вітає себе з тим, що не отримала такої легковажної невістки.

Ліс в покоях немає. Година не те щоб дуже пізня, але мені час готуватися до сну, а покоївка десь пропала. Все-таки я забагато їй дозволяю, сподіваючись на її здоровий глузд. Але який здоровий глузд у сімнадцятирічної закоханої дівчини? Якщо завагітніє – це буде цілком моя провина. Ліс сирота, порадити їй нема кому, а я приклад не найкращий.

У двері тихенько стукають. Підхоплююсь, відкриваю і бачу Девіна. Він оглядається і заходить в кімнату, закриваючи за собою двері.

- Що сталося?

- Вибачте, я не міг приєднатися до вас за обідом. Аво, коли ви збираєтеся говорити з лордом Келлемом?

- Можливо, завтра, під час прогулянки.

- Я думаю, що краще сьогодні. Давайте, я покличу його в бібліотеку через годину. Це ще не надто пізно.

- Ну… добре, але давайте тоді через дві години. Щоб леді Агата вже точно лягла спати. І якщо зустрінете десь по дорозі мою Ліс – відправте до мене.

Девін коротко киває і, послухавши під дверима, вислизає в коридор. Щось мені ці його повадки…якби хтось побачив …

Через якийсь час прибігає захекана Ліс і починає готувати мене до сну. Поки я приймаю ванну, вона весело торочить про якісь сердечні проблеми своїх подружок – місцевих покоївок, але я її зупиняю.

- Ліс, скажи мені, які відносини між вами з Волемом?

- Ну… ви ж і самі знаєте, леді, – соромиться Ліс.

Вона опускає очі і ледь червоніє.

- Я знаю, що ти подобаєшся йому. І він подобається тобі. Але май на увазі, у великому маєтку нічого не втаїти. І якщо ти хочеш, щоб він покликав тебе заміж – важливо, щоб ніяких чуток про тебе не ходило.

- Леді, та ви що!..

- Моя репутація псує і твою. Тож ти маєш бути стриманіша і обережніша за інших дівчат.

- Мардж і Лесі зовсім за це не переживають! Вони мені таке розповідали! Та ви й половини такого не знаєте!

- Значить, вони не підходяща компанія для тебе. Дивись, ніде разом з ними не ходи. Ніяких святкувань з молодими людьми. По роботі будь приязна, а більше – ні-ні. Посилайся на мене, що я строга господиня.

Ліс мовчки присідає і опускає голову.

- Послухай. Ти молода і дуже гарна. І мабуть, подобаєшся тут не одному Волему. А цим дівчатам таке не може підходити. Вони цілком можуть говорити тобі дурниці, щоб викликати на відповідну відвертість. Скажи, що тобі важливіше – кохання Волема чи приязнь цих дівчат?

- Волем, леді… Але ж вони не можуть брехати, вони такі щирі зі мною і милі…

- Так, і випитують про мене, правда?

Ліс густо червоніє.

- Ти теж будь мила. А ще – скромна. І тримай язика за зубами.

- Та ж про вас і сказати нічого, леді! Ви чесна…

- Про мої справи нічого нікому не кажи. Вони знають вже, що Рея тут нема?

- Я нічого не розповідала, вони самі здогадалися! Дитину ж завжди чути…

- Ліс… Я зараз ввечері піду в бібліотеку. І ти про це нікому завтра не скажеш. Зрозуміла?

- Так.

- А тепер допоможи мені одягнутися.

В бібліотеку я приходжу сама. Коридори вже пусті, але ще освітлені. Проходжу вглиб, за стелажі, де є зручне низьке підвіконня, заставлене подушками, на якому так зручно сидіти з книгою. Від дверей мене не видно, але слуги помітять світло і не турбуватимуть.

Девін і Фрай приходять десь через пів години. Ми розташовуємось в м’яких кріслах коло столу і я ввожу Фрая в курс останніх подій. Фрай, попри свій легковажний вигляд, слухає серйозно. І коли я закінчую, деякий час мовчить.

Ми з Девіном вичікуємо.

- В мене два питання, - нарешті каже Фрай. – По-перше, чому ми не посвячуємо в це леді Агату. І чи відомо це Міргану.

- Йому відправлено лист. Тож він знатиме все, крім останнього плану. А леді Агаті ми скажемо в останній момент.

- Чому, леді Грехот? – тихо питає Фрай.

- Є дещо… певні непорозуміння між нами.

- Бо ви відмовились виходити за Міргана? – примружується Фрай.

- Як ви знаєте?.. – від несподіванки я гублюся.

- Вона сказала мені тоді. Я думаю, що ваш вчинок дуже благородний. І дуже нерозумний щодо вас самої.

- Що ж, ви про нього знаєте і давайте більше не будемо це обговорювати.

- І ще. Ви справді вважаєте, що вашому сину щось загрожує від лорда Кертіса?