Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 33

Агата купала Даню, коли почула дзвінок свого мобільного. Вона виключила душ і дала сину рушник. Рінгтон лунав вже вдруге.

- Хто ж це такий наполегливий. - промовила вона і на думку відразу прийшов Стас. 

Мобільний давно припинив дзвонити, коли Агата вклавши сина у ліжко, пішла в свою кімнату. Побачивши кто дзвонив, Агата посміхнулась і натисла, щоб перетелефонувати.

- В тебе, що пожежа? - промовила з посмішкою, повертаючись до дитячої кімнати.

- Ало. - пролунав на тому боці жіночій голос.

- Хто це? - спитала Агата здивовано.

- Це лікар швидкої. Сталася ДТП.

- ДТП…- повторила, осідаючи на підлогу дівчина.

- Так. Зараз веземо постраждалого в першу міську. Стан середньої тяжкості, точніше буде зрозуміло після більш детального огляду в лікарні.- пояснила жінка.

- Дякую вам. До побачення.

- До побачення.

 

Даня здивовано дивився на маму декілька хвилин, потім не витримав:

- Мамусю, що сталося? - запитав, піднімаючись і сідаючи у ліжку.

- Твій тато потрапив у автомобільну аварію і тепер його везуть у лікарню…- відповила тихо вона.

- Тоді нам треба їхати до нього.

- Так, сонечко. Ти в мене такий розумний. - Агата сумно усміхнулась сину.

Пізніше, коли син вже міцно спав, дівчина  зайшла на сайт авіакомпанії і замовила квитки до України на ранок. Ще вона зібрала невеличку валізу з речами для себе і Дані. Цієї ночі Агата майже не спала. Вона не могла зрозуміти, як так сталося, що Стас потрапив у ДТП. Він гарно кермував і володів методиками екстремального водіння. Так він міг іноді трохи перевищити швидкість, але завжди був обережним. Тільки почувши звістку про те, що з ним щось сталось, вона ледь не втратила свідомість від хвилювання. Цієї миті вона остаточно зрозуміла, що не може втратити цього чоловіка, адже кохає його до нестями. 

 

Рано вранці Агата з сином вже їхали в таксі до аеропорта. Вона навіть батьків не повідомила, що вони прилітають, не могла думати ні про що, крім того, що її коханий у небезпеці. В думках вона як мантру повторювала: “З ним буде все добре. Лікарі допоможуть. Все буде гаразд.” Та все одно раз у раз на її очі навертались сльози. Агата трималась, щоб не хвилювати і не засмучувати Даню. Очікування і сам переліт для неї минули наче у тумані. Отямилась вона лише, коли таксі везло їх до лікарні. Спершу вона хотіла дізнатись про стан Стаса, а тоді вже поїхати до батьків.

 

В лікарні їй повідомили, що Стас все ще не прийшов до тями, але стан стабільний. 

- Агато! - підійшов до дівчини Валерій Євгенович. - Ви тут? - обійняв він її.

- Щойно з літака. - Агата вказала рукою на валізу. Батько Стаса мав виснажений погляд, мабуть теж не спав цієї ночі.

- Привіт, Дань. - погладив Вітренко старший по голові онука.

- Привіт, дідусю. Не хвилюйся, з татком все буде добре, ось побачиш. - заспокоював його малюк, заглядаючи у почервонілі очі.

- До нього ще не пускають? - спитала дівчина у чоловіка засмучено.

- Поки що ні. Але я чекаю.

- Я тоді зараз відвезу Даню до батьків і повернусь. - повідомила Агата, беручи за руку сина.

- Гаразд. Я буду тут. - зітхнув Валерій і присів.

 

Агата повернулась до лікарні за годину. Батьки були приголомшені їх таким несподіваним приїздом, але почувши причину, запропонували будь-яку допомогу. Батько навіть зателефонував до знайомого хірурга в лікарні і спитав про стан Вітренко. Нічого нового поки що їм не повідомили. Але цей лікар пообіцяв домовитись, щоб  Агату пустили в палату до Стаса. 

 

Стоячи біля палати Стаса і ледь тримаючись від хвилювання, Агата чекала на дозвіл від чергового лікаря, щоб увійти. Валерій Євгенович поїхав додому переодягнутись і щось поїсти, адже перебував у лікарні з минулої ночі. Коли вона зайшла у палату, то одразу кинулась до ліжка. Стас лежав нерухомо, на лобі була повʼязка, фіксуючий комір на шиї та киснева маска, він виглядав таким блідим і безпорадним. Присівши поряд, дівчина взяла його руку і, не втримавшись, почала тихо плакати. 

- Такий безпорадний. Ти повинен скоріше прийти до тями. Адже мені стільки всього треба тобі сказати…- вона стискала  його долоню і дивилась на чоловіка, який був для неї всім, тепер вона це зрозуміла.

- Я була така дурна. Постійно вигадувала якісь приводи, відштовхувала тебе. Я просто боялась, що в нас не вийде…Боялась болю. Але зараз зрозуміла, що найбільший мій страх - це втратити того, кого кохаю. Я не хочу більше бути без тебе. Я просто до безтями кохаю тебе, Стасе…- вона відчула порух пальців під своєю долонею. - Стасе? Я зараз покличу когось…

Стас стягнув маску і подивився на неї.

- Можеш повторити те, що ти щойно сказала. - промовив він ледь чутно, голос ще був слабким.

- Я зараз покличу когось…

- Ні, до цього. - він посміхнувся кутиком губ, але було видно, що йому боляче.

- Кохаю тебе. - промовила Агата, посміхаючись крізь сльози і, встаючи з місця, щоб покликати когось з медичного персоналу, та потім знов сідає і обіймає Стаса, цілуючи у щоку. Сльози новим потоком починають текти з її очей.

- Карамелько. Кохана. - шепоче чоловік, намагаючись не щулитись від болю. - Я дзвонив, після того як зрозумів, що справи лайнові, боявся, що більше можу не почути твого голосу, не побачу тебе, Даню. Були думки, що можу не вирулилити з цієї ситуації. - він доторкнувся рукою до її обличчя, витираючи струмочки сліз. - Не хочу більше бути без тебе. 

- Треба покликати лікаря. - Агата піднялась, та Стас вхопив її за руку, утримуючи поряд.

- Почекай хвилинку. У шафі висить мій піджак, можеш дістати те, що лежить у внутрішній кишені і принести мені? - запитав чоловік, утримуючи її погляд.

- Гаразд. - вона підійшла до шафи і зробила, як просив її Вітренко. Побачивши оксамитовий футляр, Агата розгублено витріщилась на чоловіка. Він поплескав по ліжку, запрошуючи її присісти. Вона зробила як він хотів, тоді він вихопив футляр з її рук і розчинив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍