Мері Горн - На грані, Мері Горн

Він посміхнувся.

- Так, ти б надто швидко здогадалася. А так я скористувався своїм другим ім'ям, зірочко.

Я закрила обличчя руками. На обличчі з'явилася дивна посмішка котру я не могла контролювати.

- Насправді, я дуже сильно здивувався твоєму повідомленню. Нічого ж не сталося?

Я захитала головою, а посмішка впала.

- Краще не запитуй. Я не хочу про це говорити. І про Захара також не згадуй.

- Гаразд. Тоді...пропоную просто провести вечір як незнайомці. Доречі, ти просто прекрасна.

Я посміхнулася.

- А ти зробив мені неочікуваний сюрприз, - сказала я дивлячись на Андрія-Злата.

Він зобразив поклін.

- Я старався. Хоча і боявся твоєї реакції. 

- Адекватна людина втекла б, я знаю. Але я цього не зробила.

- І я тобі за це шалено вдячний...

Я вдихнула нічне повітря коли ми вийшли з будівлі. Подув вітер і мої плечі здригнулися. Вечір пройшов, майже прекрасно. Я навіть змогла розслабитися і забути про все. Відчувши Андрія позаду я повернулася та обійняла себе. Він підійшов з-заду ближче і несміливо обійняв. Це викликало в мене посмішку. Я поклала голову йому на груди.

- Я б із задоволенням продовжив цей вечір. Мені й досі не віриться що я не сплю, зірочко, - сказав він, а я глянула на нього.

- І я б продовжила, але ...

Він підняв брову очікуючи продовження, але його не було. Що мене тримає? 

- Але... - повторив він, а я знизила плечима.

- Думаю, його немає.

Він посміхнувся, а тоді поцілував в щоку. Це був швидкий просто дотик, але виклик всіх моїх мурах. Я уважно глянула в його очі.

- Що? Чому ти так дивишся? Уявляєш наскільки мені було важко приїжджати, бачити тебе так часто, переписуватися ввечері та жодного разу не доторкнутися?

Я тихо засміялася.

- Ти чудово справився з цією задачею. Крім одного разу. Ти мене вже цілував, - нагадала я, а він посміхнувся.

- Я пам'ятаю. І це ще більше все загострило.

Я відвернулася від нього і глянула в небо, котре було всіяне зорями.

- Вони такі яскраві, - прошепотіла я.

- Такі ж як і ти.

Його фраза викликала в мене чергову фразу.

- Зірко? - спитав він тихо.

- Гм?

- Я не хочу звичайно ж псувати твій настрій, але...невже ви із Захаром розійшлися? І коли взагалі встигли? Ми ще вчора говорили й ти виглядала навіть щасливою.

Я опустила погляд до низу, а тоді важко видихнула.

- Ми, можна сказати розійшлися. Принаймні для мене це так. Але ти цим не переймайся, - я глянула на нього, а тоді торкнулася руки котра обвила мою талію. 

Пальці зімкнулися у замочок і я знову глянула в небо. Воно було прекрасне. Таке ж як і закінчення цього дня... 

- Поїдеш до мене? - прошепотів Андрій на вухо.

- Не боїшся що я тебе домагатимуся? - пожартувала я глянувши на нього і посміхнулася.

- Ти в моїй голові мила, тиха, неймовірно красива дівчина. Тому слово "спокусниця" тобі не іде.

Я порухала бровами.

- Прийму як виклик. І до того ж я пила вино. А це алкоголь. То-о-о-о-обто дещо в моїй голові може і змінитися.

Андрій засміявся.

- Саме тому я і хочу, щоб ти поїхала сьогодні до мене. Ще наробиш вдома сама дурниць. А я тебе потім з поліції чи лікарні витягати не хочу. 

Я засміялася.

- Тобто, ти кажеш, щоб я тільки на сьогоднішню ніч була поруч з тобою?

- Я хочу, щоб ти була зі мною поруч не на одну ніч, а на все моє грішне життя, зірочко, - ці слова змусили мене повернутися в його обіймах і глянути в очі.

- Що це означає? - перепитала я.

- Можливо, зараз ти не готова до цього. Але я готовий зачекати, коли ти довіришся мені й...погодишся стати моєю дружиною, зірочко.  

Я посміхнулася.

- Ти такий милий, - сказала я перед тим як поцілувати його в губи.

Він відповів, але надто швидко відсторонився, а я запитально підняла брову.

- Вибач, але зараз ти не зовсім при світлому розумі. А я хочу, щоб всі поцілунки були справжніми й чисто від щирих емоцій, - сказав він.

Я прикусила нижню губу, а тоді поклала свою голову на його плече і заплющила очі. З ним було добре. Але...розум говорив, що я так само думала і про Захара зовсім недавно. Що, якби я одразу вибрала таємного незнайомця з листування, а не його? Що, якщо я знову помилюся і він мене зрадить? Я відчула як земля вислизає з-під моїх ніг, а тоді відчула рух. Мені страшно. Страшно знову помилитися і настільки скоро...

Я прокинулася від світлого проміння сонця, але не одразу розплющила очі. Коли ж нарешті це зробила, то зрозуміла що я не у своїй квартирі й це змусило мене нахмуритися. Я повернулася і побачила поруч телефон, а на ньому білий папірець. Взявши його я нахмурилася читаючи.

"Я пішов у магазин. Сподіваюся ти не прокинешся до мого повернення, але якщо це раптом станеться, то будь ласка, не тікай. Скоро буду"

Я посміхнулася, а тоді згадала вчорашній вечір. Все зрозуміло, я просто заснула в нього на плечі. Було це нав'язливо? Взявши телефон я здивувалася побачивши повідомлення від Захара

"Я цього просто так не залишу. Просто пам'ятай про це. Зараз я зникну, але потім неодмінно повернуся і все зміню."

Це погроза?

Я вирішила відписати йому і була здивована відповідь

Так, можеш сприймати це як погрозу. Ти єдина хто мені потрібна. Ніч з Сонею була моєю помилкою. Але твоя з Андрієм виявилася не кращою...

Звідки..і з чого він взяв що я спала із ним? Вхідні двері у кімнату відчинилися і я побачила Андрія з чашкою кави.

- О, ти вже прокинулася. Чудово. Тобі млинці з варенням чи згущеним молоком?