Мері Горн - На грані, Мері Горн

Віолетта

Я збрехала Захару. Його слова, про мою непотрібність зачепили мене. А мої наступні його. Напевно саме тому він накинувши верхній одяг пішов. Я взяла до рук чашку з кавою, а тоді сіла на диван підсунувши ноги до себе. У думках з'явився Привидик.Спочатку я відкинула думку написати йому. Пройшов місяць. Скоріше за все, він вже знайшов іншу і я йому точно не потрібна. До того ж якщо по факту, то це і я його кинула. Як тепер написати? "Привіт, слухай тобі я випадково не потрібна?" Ця думка викликала в мене важкий видих. 

Але все ж через секунду я взяла мобільний. На екрані досі висвічувалося його останнє "Надобраніч". Я закрила очі. Що написати?  Але думки відкинула. Він може мене просто проігнорувати і я це зрозумію. Але на зло Захару і його 

"Ти більше нікому не потрібна" я взяла і написала. 

Я фарбувала свої губи червоною помадою коли почула що вхідні двері квартири зачиняються. Погляд метнувся до годинника. Цікаво, вони знову спали? Снідали разом? Провели цілий день в обіймах один одного? Я крутнула головою відганяючи ці думки. Не моя справа.

Я відійшла від дзеркала і поправила прядку волосся спереду коли двері відчинилися і з'явився Захар. Він дивився на мене.

- Досить вдавати. Не підеш ти ні на яке побачення, — сказав хлопець, а я хмикнула глянувши на нього.

- Чого б це?

- Тому що в тебе нікого немає. З ким підеш? Сама з собою?

Він сперся до стіни біля невеликого туалетного столика в дзеркало якого я і дивилася. Я натягнуто посміхнулася і глянула на нього.

- Чим ти займався цілий день? Напевно, ви знову спали. Або ж ні, зачекай. Ви напевно сходили в кіно. Сподіваюся не на той же фільм, що і ми нещодавно з тобою. Бо це було б ще більш жахливо з твого боку. А вже потім зайшли в її квартиру. Вона напевно з порога почала роздягати тебе, а ти її, а тоді ви ...

- Летті, можливо вже досить! - сказав Захар, а я тільки ж розійшлася...

- Досить чого, Захар? Ти думав, що зможеш жити на двох позиціях? Навіщо я взагалі була тобі потрібна?  А можливо ти й сюди не хотів зі мною їхати, а я напросилася. Так? Це ж я запропонувала поїхати з тобою, — я засміялася, — Го-о-осподи. Я нав'язала тобі свою присутність і розруйнувала ваш спільний місяць разом. Вибач, будь ласка. Але...я не розумію, чому ти з самого початку не сказав. До чого були ці "Я тебе кохаю", "Я без тебе не можу", "Ти моє все". Для чого ти це казав? А ні, я зрозуміла, - я сплеснула у долоні, а тоді підійшла до шафи виймаючи звідти пальто. На дворі на диво сьогодні було тепло.

- Це все для просто репетиції, так? Щоб ти подивився на мою реакцію і знав що змінити в інтонації для розповіді цих казок нашій чарівній Софії. 

- Ти говориш повну дурню, я думав тобі попустило,  але видно помилився, - сказав він хитаючи головою.

Цей його образ...наче це я все взяла і зруйнувала мене починав бісити.

- Попустило? Знаєш що, Захар. Мені не попустить. Ти в прямому сенсі ввіткнув мені ніж просто в спину. Уяви. От постав себе на моє місце. Ти спочатку ненавидиш людину, але хочеш їй допомогти. Потім вона каже, що кохає тебе і ти вже також усвідомлюєш що в тебе є з нею...якийсь зв'язок. Ти повільно закохуєшся. Ви говорите наскільки сильно любите один одного. І просто випадкового вечора ти сидиш собі на дивані, а твоя дівчина приходить додому. І ти весь вечір провів сам, бо думав що вона просто хотіла зустрітися з другом. Нічого дивного, так же? Але потім ви на тому ж дивані цілуєтеся, проводите ніч разом, а на ранок ти дізнаєшся, що ні чорта. У момент коли ти просто сидів на дивані та думав, як вона, та сама дівчина спала з тим самим другом...

- Ти драматизуєш, - перебив Захар і відштовхнувся від стіни.

- Е ні, золотце. Це не я драматизую. А зараз я піду, і можеш їхати до своєї тепер уже коханої дівчини.

Я взяла шарф і пройшла повз нього. Коли взувала чоботи почула собі в спину.

- Але ж ти також не біла і пухнаста. Звідки в тебе раптом з'явився хлопець за дві  хвилини? То ти мені не зраджувала?

Я випрямилася застібнувши повзунок і глянула на нього витягнувши ключ.

- Я, на відміну від тебе з ним не сплю. Тому подумай, хто в цій історії поганець. 

Я вийшла з квартири замкнувши її. Настрій певною мірою і так був поганим, а іще одна розмова із Захаром змусила його просто знизитися до нуля. Він вважає мене настільки ... низькою. Якщо навіть думає про те, що я просто візьму і забуду цей факт зради. 

Я сіла на таксі котре зловила по дорозі та приїхала до потрібного ресторану. Злат значить. Я думала над цим іменем. Спочатку з'явилася підозра на мого одногрупника, тоді на знайомого лікаря в якого проходила практику, але він старший і набагато, тому не займався б таким. І в результаті я не розуміла що це за Злат. Зайшовши у ресторан, офіціант повів мене до окремого столику. Я була тут всього два рази здається. 

- Он той столик, - сказав офіціант а

- Де сидить чоловік, так? - спитала я.

Він посміхнувся і кивнув, а я повільно покрокувала. Серце в грудях шалено билося. Чоловік сидів спиною тому я бачила тільки його плечі та волосся. В горлі пересохло. Коли я була за два кроки від столика то зупинилася. Потрібно мені це? Тільки сьогодні вранці я, можна сказати, відмовилася від стосунків із Захаром. А вже через декілька годин власноруч організувала побачення. Правильно це? 

Хлопець повернувся і завмер дивлячись на мене, а я здивовано округлила очі. Шляху назад немає. Він мене помітив.

Він піднявся і натягнуто, скоріше нервово посміхнувся, а я все ж підійшла.

- Я...я не помилилася? - перепитала я дивлячись у знайомі очі.

- Ні, ти не помилилася. Але я здивований твоїй пропозиції на зустріч.

- Але ж...як це можливо. Я...І Злат? - перепитала я, а тоді до мене дійшло усвідомлення і бажання вдарити себе рукою по голові з'явилося моментально.

Злат підійшов до стільця навпроти та відсунув його і я все ж сіла.

- Я забула що в тебе подвійне ім'я, - сказала я, а тоді посміхнулася, - Ну ти й жу-у-у-к. Я ж питала, чи ти Андрій і ти сказав що ні.