Віталіна Весела - Загублена душа, Віталіна Весела

— А я просто не люблю коли до мене простягають руки якісь не знайомці. — підхопила Амайя.

Еліан опустив голову.

— Мій брат завжди був таким, але на жаль, через деякі обставини я не можу протистояти йому.

— О, то ти Еліан Отто? — здивувалася Амайя.

— Мгм... На справді, я підсів до вас навмисне, бо знав що брат не захоче сьогодні ще один раз провокувати вас двох. Тому очевидно, що поруч з вами я можу хоча б спокійно пообідати.

Йому було соромно зізнаватися у своїй нікчемності, але побачивши, що вони зовсім не погані, він не хотів обманювати.

— У мене проблеми зі спілкуванням з людьми. Не можу терпіти підступних та лицемірних людей, тому я ніколи не мала друзів, хоч мене ніколи не ображали в сімʼї, я не можу з ними спілкуватися нормально, єдина близька мені людина — це мій дідусь, бо я виросла в його лабораторії. Я підсіла до Олівії, бо всі її емоції написані в неї на обличчі, вона прямо як відкрита книга, мене це зацікавило, і я вирішила спробувати подружитися. А ти одразу чесно зізнаєшся у своїх намірах, тому я не проти й з тобою спробувати подружитися.

Спокійно пояснила Амайя, після чого, Олівія також вирішила чесно викласти все як є.

— Ну а мені просто сподобалося як Амайя сміливо роздає копняків людям, не дивлячись на їхній статус. Мені подобаються чесні та справедливі люди. Не турбуйся, Еліан, разом ми не дозволимо Лістеру насміхатися з нас.

Таким чином в Олівії зʼявилося два справжніх друга, що у майбутньому пройдуть разом з нею і вогонь і справжнє пекло...