Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

культурних маркерів, наприклад, як у птахів? Вибачте мені. Борода. У вас є сильні сторони?»

Кіра нічого не сказала.

“Ні?”

«Для вас не має значення, — сказала вона, — хлопчик я чи дівчинка».

— Два варіанти, — зауважив Леру. «Ви з традиціоналістської культури».

«Ти нічого не знаєш про мене».

— Навпаки, — сказав Леру. «Я багато знаю про вас, а ви нічого не знаєте про мене. Ви підліток, ні фізично, ні розумово повністю не розвинений, хоча більш ніж здатний розуміти свої дії та нести за них відповідальність. Ви походите з того, що можна назвати зухвалим типом людського суспільства, яке перед лицем сучасних труднощів знайшло притулок у радикальному, романтичному відступі в минуле. Я впевнений, що осередки таких настроїв існують на Хризотеміді, хоча вони були чемно приховані від мого погляду, але я сумніваюся, що ви виросли на Хризотеміді, де залишилося дуже мало так званих людей бойової породи останніх днів землян. Війна — і жоден із них, звичайно, не молодший за тридцять».

— Війна Маджо, — сказала Кіра.

Леру схилив голову. — Це говорить мені про те, що ви, швидше за все, представник негідної держави, яка називає себе станцією Гея. Ваша політика є радикальною, войовничою та сепаратистською, і я особисто у вашій свідомості є жахливим ворогом роду людського. Я правий?»

Кіра сказала: «Неважливо, якщо ви покличете на допомогу. Твої охоронці-зрадники не доберуться сюди досить швидко».

«Я не маю наміру кликати на допомогу», — сказав Леру. «Ти маєш намір мене вбити?»

«Чому ти не боїшся!»

«Мені майже десять тисяч років», — сказав маджо. «Увесь цей час я служив цілям Мудрості. Ти зовсім молода і не дуже страшна».

Кіра поправила спітнілу хватку ножа. Леру подивився вниз, і його гребінь опустився, але він м’яко сказав: «Смерть також не дуже страшна. Я хотів би, щоб ви знали, що я ні в якому разі не є ворогом людства».

— Ти сам казав, — сказала Кіра. «Що служиш Мудрості».

— Так, — сказав Леру. «Мудрість теж не ворог людства».

«Ти вбив наш світ!»

«Трагічна, неминуча жертва».

«Чотирнадцять мільярдів людей», — сказала Кіра.

— Так, — сказав Леру. «Проти інтересів трильйонів. Я сумніваюся, що це на вас вплине. Більшість людей погано володіють цифрами. І в будь-якому випадку я розумію, що деякі речі потрібно сприймати особисто. Я давно не сприймаю, але більшість живих істот так, і це одна з речей, через яку їх варто зберегти. Чи можу я розповісти вам про майбутнє вашого виду?»

«Ви хочете нами правити!»

«Ні. Майода — це не імперія, не тиранія і навіть не федерація», — сказав Леру. «Майода складається з розумних людей, як всесвіт складається із зоряного пилу та порожнечі. Ось ваше майбутнє, молода людино: людство виживе. Його люди житимуть так, як їм здається найкращим. Вони розумні. Якщо вони страждають, то не через фізичні потреби. Якщо вони не найбільші під зірками, вони також не найменші. Вони керують собою; вони роблять це мудро. Вони не бояться і не викликають страху в інших. І вони, безсумнівно, змішуються в науковій діяльності, у комерції, у прихильності — я знаю, що ви шалено віддані зв’язуванню парами — і тому найкраща частина їхніх окремих якостей переходить на користь майоди, тобто на благо всіх, хто думає і відчуває. Це майбутнє миру та процвітання; щастя, я сподіваюся, для багатьох, оскільки навіть Мудрість не може гарантувати щастя для всіх. Це майбутнє, до якого я прагнув з того моменту, як дізнався про існування людства, і це, запевняю вас, з найвищих і найбезкорисливіших мотивів, які тільки можна уявити».

«Так, і при цьому…» — сказала Кіра, підходячи ближче, змінюючи хватку, дивлячись йому в очі. Праве око, подумала вона; я проколю цьому інопланетянину праве око, і він помре — «…ти керуєш Мудрістю…»

— Навряд чи, — пробурмотів Леру.

«…і ви надіслали бомбу, що вбиває планети, на наш рідний світ, ви знищили все і всіх…»

— Навряд чи, — знову сказав Леру. «Зрештою, ти існуєш».

«І я повинна вірити, що ти не наш ворог, що ти весь час хотів для нас лише найкращого».

«Найкращого для вас, а також для всіх інших», — виправив Леру, усе ще з тим розлюченим, непроникним спокоєм. «Це мій обов’язок».

— Я тобі не вірю, — сказала Кіра. Вона розгорнулася в рух, як клацання батога. Її ніж полетів до цього нерозбірливого ока без зіниці…

І зупинився. Кіра відчула поштовх у всій своїй руці та плечі, коли Леру швидко й без марних рухів заблокував удар палицею, яку все ще тримав. Ніж Кіри ковзнув уздовж нього набік, і хоча палиця виглядала як тендітна органічна речовина, геанське лезо навіть не подряпало його. Леру не сказав нічого. Вони не рухалися.

Кіра, забувши про охоронців з іншого боку печери, розчаровано скрикнула і вдарила ще раз. Цього разу Леру таки поворухнувся, просто щоб відступити з її шляху. Вона втратила рівновагу й спіткнулася об виступ, про який забула. Маджо все ще нерозбірливо дивився на неї. Палиця була в його руках, збалансована між його довгими пальцями в розслабленому та впевненому хваті двома руками, який Кіра упізнала, тому що це було з танцю з палицею Ісо.

Вона швидко зрозуміла, знову й знову намагаючись влучити в Принца Мудрості, що ценіколи не було дурним танцем. Це було тренування зі зброєю, зброєю, яку Кіра не впізнала, бо Ісо був жахливо поганий з нею.

Леру був повною протилежністю Ісо: швидкий, зосереджений, експерт. Він захищався, знову й знову відвертаючись від ножа Кіра, блокуючи палицею лише тоді, коли це було необхідно. Це призвело до дуже дивної односторонньої боротьби. Майже дурної. Кіра ненавиділа почуватися дурною.

«Ти втомишся раніше, ніж я», — сказала вона, обертаючись. Голова Леру не поверталася, його очі не стежили за нею, але вуха поверталися. Вони підслуховували її.

«Звичайно» — це все, що він сказав, дуже м’яко.

«Ти не можеш бігти настільки швидко, щоб втекти від мене».

«Цілком вірно».

«То що ти збираєшся робити? Кричати про допомогу?» Кіра засміялася, і затамувала подих. «Змусиш людей прийти врятувати вас від людей?»

«Я б волів цього не робити», — сказав Леру. «Вони точно вбили б вас, і ви можете вбити одного чи кількох із них. Це були б сумні результати».

Кіра вдарила, цього разу низько, поштовх у живіт. Леру відійшов із виглядом ввічливих вибачень, але палиця цього разу опустилася й вийшла — швидко! клятий інопланетянин був таким швидким! — і Кіра спіткнулася об неї й завалилася в кущі. Вона загарчала і намагалася підскочити…

І не змогла.

Сині й золотисті рослини випустили міцно стримуючі вусики, вхопивши її щиколотки та зап’ястя. Вони не були сильними. Кіра