Кулик Степан - Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан

— Бум! Хрясть!

Чорт! Такий не втримав! Від віддачі стовбур, як живий, вивернулася з рук і пішов у вільний політ, поклавши на шляху ще одного кнехта. Та тільки мені від цього не легше. Адже я беззбройний залишився.

Ступнув назад. Ще раз...

Кнехти, бачачи, що ворог відступає, закричали щось переможне і, наїжачившись мечами та списами, рушили в мій бік. З побоюванням, але все ж таки цілеспрямовано.

Наштовхнувся спиною на віз, розвернувся, схопив і кинув його в німців. Кучно пішов... Завалив не менше шістьох. Без особливого ушкодження, проте інші вразилися і крок притримали. Ну, а я не став більше випробовувати долю, розвернувся і хоробро кинувся навтьоки. Благо, ліс поряд. А там шукай мене, як вітру в полі. Тепер дружинники мають шанс протриматися довше. А мені обов’язково треба трохи перепочити. Пожерти — взагалі було б чудово, але хоч подих перевести й то добре.

Хоча б годинку. А потім повернуся і ми ще повоюємо.