Жоель Дікер - Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер

був такий нікчема, що просто сміх, та й годі. Коли наша вистава скінчилася й глядачі вже повставали з місць, щоб покинути залу, він вибіг на сцену і загорлав: «Увага, вечір іще не скінчився! Тепер розпочинається монолог „Я, Кірк Гарві“ у виконанні знаменитого Кірка Гарві, його автора!»

Анна не стрималася, щоб не пирхнути від сміху.

— Це жарт? — запитала вона.

— Ох, я серйозно кажу, пані, — запевнив її Баз Леонард. — Він відразу ж розпочав той свій монолог, пригадую перші слова. «Я, Кірк Гарві, людина без п’єси!» — вигукував він. Далі не пам’ятаю, та ми всі повибігали з-за куліс на балкон, щоб поглянути, як він викаблучується. І він завжди тримав той монолог до кінця. Глядачі вже виходили із зали, а він незворушно виголошував своє творіння, хоч на-тоді слухати його могли тільки технічні працівники та прибиральники. Скінчивши, він спускався зі сцени і йшов собі, й ніхто не встигав йому нічого сказати. Часом прибиральниці встигали скінчити роботу раніш, і остання, збираючись уже піти, уривала його посеред того монологу. Казала йому: «Годі вже, пане! Зачиняємо, додому пора». І гасила світло. Поки Гарві так принижувався перед порожньою залою, Алан Браун приходив до нас і залицявся до Шарлотти Карел. Перепрошую, але чому це вас цікавить? Телефоном ви сказали, що хочете дізнатися більше про ту пожежу...

— Авжеж, пане Леонарде, — відказав Дерек. — Зокрема, цікавить нас, як загорівся фен перед прем’єрою «Дядечка Вані».

— Це я добре пам’ятаю, тому що інспектор розпитував, чи не помітив я чогось незвичного у поведінці чергового пожежника.

— То був мій колега, — уточнив Дерек, — Джесс Розенберґ.

— Так-так, Розенберґ його прізвище. Я сказав, що той пожежник був схвильований, але дужче дивувало мене те, що фен того вечора загорівся о дев’ятнадцятій годині, а пожежника не можна було догукатися. Добре, що хтось із акторів знайшов вогнегасника і погасив пожежу, поки не зайнялася вся гримерка. А то була б катастрофа.

— Як ви вже казали, пожежник заявився аж о пів на восьму, — нагадав Дерек.

— Так, це я пам’ятаю. Та якщо ви читали мої свідчення, то чому прийшли до мене тепер? Адже минуло двадцять років. Невже ви сподіваєтеся, що я розкажу вам більше?

— Ви свідчили, що були в коридорі, побачили, що з-під дверей гримерки йде дим, і погукали пожежника, та його не було.

— Авжеж, — підтвердив Баз Леонард. — Я відчинив двері, побачив той фен, що димів і вже почав горіти. Все сталося дуже швидко.

— Це я розумію, — сказав Дерек. — Та коли я перечитав ваші свідчення, мене вразило те, що особа, яка була в гримерці, не відреагувала на пожежу.

— Бо там було порожньо, — раптом сказав Баз. — У гримерці нікого не було.

— А фен був увімкнений у мережу?

— Так, — збентежено підтвердив Баз. — Не розумію, чому це не привернуло моєї уваги. Певно, тому що був геть заклопотаний тієї пожежею.

— Часом щось діється в нас перед очима, а ми його не бачимо, — сказала Анна, з пам’яті цитуючи останню фразу Стефані.

— Скажіть, — допитувався Дерек, — хто мав був у тій гримерці?

— Шарлотта Браун, — відразу ж відказав Баз.

— Ви так певні цього?

— Авжеж, бо то був її фен. Пам’ятаю, вона казала, що як довго користується ним, то він нагрівається й починає диміти.

— То вона навмисне лишила його нагрітим? — здивувався Дерек. — А навіщо?

— Ні, ні, — сказав Баз, трохи подумавши. — Того вечора була велика аварія з електрикою. Пробки не витримали навантаження. Була приблизно дев’ятнадцята година. Пригадую це, тому що до вистави залишалася година, і я стривожився, бо електрики не могли усунути тієї аварії. Тривало воно довгенько, та врешті вони таки впоралися з цим, а за кілька хвилин сталася та пожежа.

— Це означає, що Шарлотта покинула гримерку під час аварії, — виснувала Анна. — Фен був увімкнений і почав працювати за її відсутності.

— Але якщо в гримерці її не було, то де вона була? — запитав Дерек. — Десь у театрі?

— Якби вона була за кулісами, — зауважив Баз Леонард, — то відразу прибігла б на той гамір, що знявся довкола її фена. Адже там був галас і неабияке збурення. Та, пригадую, за півгодини по тому вона прийшла до мене і почала скаржитися, що її фен пропав. Можу з певністю це сказати, бо тієї хвилі мене страшенно непокоїло, що ми не зможемо вчасно підняти завісу. Офіційна частина вже добігла кінця, і ми не могли затримуватися. А тут приходить Шарлотта і каже, що хтось поцупив її фен. Я був розлючений і сказав їй: «Твій фен згорів, його викинули! Ти ще не зробила зачіску? А чому твої черевички мокрі?». Пам’ятаю. Її сценічні черевички геть намокли. Так, наче вона бродила у воді. А за півгодини треба буде виходити на сцену. Ото я й схвилювався!

— Її черевики були мокрі? — перепитав Дерек.

— Так. Добре пам’ятаю цю подробицю, бо тоді я подумав, що вистава провалиться. Було півгодини до підняття завіси. Вибило пробки, ота пожежа, а тут іще й головна акторка не готова і в мокрих черевичках, то я вже сумнівався, чи зазнаємо ми успіху цього вечора.

— А потім вистава пішла добре? — запитав Дерек.

— Пречудово.

— Коли ви дізналися про вбивство голови Ґордона і його родини?

— Під час антракту почали говорити про це, та ми не дуже звернули увагу. Я хотів, щоб мої актори зосереджувалися на виставі. Помітив, що дехто з глядачів пішов із зали, зокрема, Браун, адже він сидів у першому ряду.

— Коли пішов Браун?

— Ох, не можу цього сказати. Та в мене є відеокасета, якщо це вам допоможе в чомусь.

Баз Леонард понишпорив у купі старих речей, що були в бібліотеці, й дістав давню касету формату ВГС.

— Ми зробили запис прем’єри тієї вистави на згадку. Якість не дуже добра, бо така тоді була техніка, та, може, це дозволить вам ознайомитися з обстановкою. Тільки пообіцяйте повернути, це дорога для мене річ.

— Добре, — запевнив його Дерек. — Дякуємо за неоціненну допомогу, пане Леонарде.

Коли вони вийшли від База Леонарда, у Дерека був стурбований вигляд.

— Що сталося, Дереку? — запитала Анна, коли