Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

не заперечує жоден здоровий глузд, також рухаються, тільки в конфігураційному просторі, і долі їхні залежать від хвиль імовірності. Впертий швидше визнає неіснування електронів, аніж драконів, бо електрони принаймні не хвицаються.

Трурлів колега, Кібр Гарборизій, перший сквантував дракона, усталив одиницю, названу драконом, що нею калібруються, як відомо, чисельники драконів, і навіть вивів замашність їхнього хвоста, за що мало не наклав головою. Та хіба про ці досягнення йшлося широким масам, яким дракони завдавали чимало лиха спустошуванням, властивою їм усім настирливістю, риком і полум’ям, а подекуди вони навіть вимагали сплати податку дівчатами? Хіба цих нещасних не турбувало, що індетермінічні, тобто нелокальні, Трурлеві дракони поводяться згідно з теорією, але всупереч правил чемності, що та теорія передбачає замашність їхніх хвостів, а це нищить села й посіви? І нічого дивного немає в тому, що широка громадськість, замість оцінити сенсаційне Трурлеве досягнення, виявила невдоволення, а група цілковитих невігласів у наукових питаннях дошкульно побила знаменитого конструктора. Проте він, разом зі своїм приятелем Кляпавцієм, не припиняв досліджень. З них випливало, що дракон існує в ступені, залежній від його настрою і стану загального насичення, а також, що єдиним певним методом знищення дракона є редукція імовірності до нуля і навіть до від’ємної величини. Отже, певна річ, ті досліди вимагали багато сил та часу, а зарозумілі дракони жили собі на волі, спустошуючи численні планети й зірки. І що найгірше, навіть розмножувались. Це дало можливість Кляпавцієві опублікувати чудову статтю під назвою «Коваріантний перехід від драконів до дракончиків, або особливий випадок переходу із стану, забороненого фізикою, у стан, заборонений поліцією». Ця стаття наробила багато галасу в науковому світі, де всі ще пам’ятали про знаменитого поліційного дракона, з допомогою якого хоробрі конструктори помстилися лихому королю Жорстокію за своїх навіки втрачених колег. А які виникли пертурбації, коли стало відомо, що якийсь конструктор Базилій, званий Емердванським, подорожуючи по всій Галактиці, самою присутністю своєю викликає появу драконів там, де їх ніхто доти і в очі не бачив. Коли ж загальний розпач і стан національної катастрофи досягали апогею, Базилій Емердванський з’являвся перед володарем даної країни і, виторгувавши собі неймовірно високий гонорар, розпочинав знищувати потвор. І це йому здебільшого вдавалося, хоч ніхто не знав, яким чином, бо він діяв сам‑один і від усіх криючись. Гарантію успішних наслідків дедраконізації він давав лише статистичну, а коли один монарх заплатив йому за послуги дукатами, що теж були тільки статистично справжні, – він почав відтоді у ганебний спосіб царською горілкою перевіряти природу металу, яким йому платили.

Якось погожого дня опівдні зустрілися Трурль і Кляпавцій та й почали таку розмову:

– Чув про того Базилія? – спитав Трурль.

– Чув.

– Ну й що скажеш?

– Не подобається мені ця історія.

– Мені теж. Якої ти думки про все те?

– Він користується підсилювачем.

– Імовірності?

– Так. Або резональними системами.

– Або генератором драконів.

– Ти маєш на увазі дракотрон?

– Авжеж.

– А справді, цілком можливо.

– Але ж, – заволав Трурль, – це було б підлістю! Це означало б, що він інколи привозить з собою цих драконів, тільки в потенціальному стані, з імовірністю, близькою до нуля. Коли він поживе на новому місці й роздивиться, тоді збільшує й збільшує шанси і зміцнює їх, аж поки вони досягнуть майже вірогідних меж, і, певно, тоді вже настає уможливлення, конкретизація і наочна тоталізація.

– Зрозуміло. Він змінює матрицю і додає драконові нечуваного бойового духу й шаленства, сказати б, амоку.

– Так, дракон з амоком – це найгірше, що може бути.

– А як ти гадаєш, – він анулює їх потім нігілювальним ретрореактором чи тільки тимчасово зменшує імовірність і їде собі, забравши купу грошей?

– Хто знає. Але якби він тільки змінював правдоподібність, то це було б іще більшою ницістю, бо раніше чи пізніше нейтральні коливання повинні спричинитися до активізації дракономатриці, і все починається заново.

– Так, але тоді вже не буде ні конструктора, ні грошей… – буркнув Кляпавцій.

– Чи не здається тобі, що про це варто було б написати до Головного Уряду Регулювання Драконами?

– Думаю, що не варто. Зрештою, він, може, цього й не робить. Ми не впевнені в цьому, та й не маємо доказів. Адже статистичні коливання бувають і без підсилювача; колись же не було ні матриць, ні підсилювача, а дракони тим часом з’являлися. Просто акцидентно.

– Ніби й так… – сказав Трурль, – і все ж… вони з’являються тільки після його прибуття на планету.

– Авжеж. А проте, писати не випадає, бо це все‑таки наш колега з фаху. Хіба що самим зважитись на рішучий крок?

– Можна.

– То й добре, бо я такої думки. Але що робити?

І два знамениті драконологи потонули у фаховій дискусії, з якої сторонній слухач не зрозумів би й слова, бо до нього доходили б тільки загадкові слова: «чисельник драконів», «безхвостова трансформація», «слабкі драконові впливи», «дифракція і розпорошування драконів», «дракон твердий», «дракон м’який», «дракопробабілістика», «непостійний спектр василиска», «дракон у стані збудження», «анігіляція пари драконів з супротивними амоками в полі загального безголів’я» тощо.

Внаслідок такого скрупульозного аналізу явища споряджено було експедицію, вже третю, до якої конструктори дуже старанно підготувались і, як завжди, завантажили свій корабель усілякою складною апаратурою.

Зокрема, взяли вони з собою дифузатор і спеціальну гармату, яка стріляла антиголовами. Під час подорожі, приземлившися спершу на Енції, тоді – на Пенції, і – Церулеї, вони зрозуміли, що не зможуть обстежити всієї охопленої нещастям території, бо для цього їм довелося б розірватися на шматочки. Отже, простіше було роз’єднатися, що вони й зробили, і після короткої робочої наради кожен із них подався в інший бік. Кляпавцій довго працював у Престопондії, куди його запросив король Здивослав Ампетрицій, що ладен був віддати за нього дочку, аби тільки позбутися потвор. Дракони найбільшої імовірності тут забігали навіть на вулиці столиці, а від віртуальних – аж кишіло. Віртуального дракона, – кажуть наївні, пересічні люди, – насправді «нема», тобто його просто неможливо побачити, й вони нічого не роблять, щоб виявити його, але розрахунок Кібра‑Трурля‑Кляпавція‑Міногія, а надто рівняння драконової хвилі виразно доводить, що дракон переходить з конфігураційного у реальний простір легше й швидше, ніж дитина з дому до школи. Отже, в будинку кожної хвилини при загальному зростанні ймовірності можна було наштовхнутися на дракона і навіть на супердракона.

Кляпавцій, замість ганятися за драконами, вважаючи, що з того не було б користі, як справжній теоретик, узявся за справу методично – повстановлював на площах і скверах, у містах і селах пробабілістичні драконоредуктори, й невдовзі