Йорн Лієр Хорст - Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст

— Певним чином, ти маєш рацію, — кивнув Вістінґ і згорнув газету. — Тобто, я зовсім не певен, що той чи ті, хто стоїть за цим, неосудні, тобто психічно нестабільні чи навіть хворі. Але впевнений, що наміру вбивати Надію Кроґ вони не мали.

Це була наживка. Вістінґ і не сподівався, що Мартін відразу клюне на неї, але його слова неодмінно западуть у голову Мартінові, поволі визріватимуть і, зрештою, можливо, полегшать йому зізнання у скоєному.

Звісно, Вістінґ виробив собі план поведінки на цю поїздку, так само, як перед допитами. Гіпотетично, Мартін Гауґен позбавив життя Надію Кроґ, мимоволі зробивши й Катаріну співучасницею. Усе, про що заводив розмови Вістінґ з Мартіном, відштовхувалось саме від цієї теорії, і відповідно тлумачилися Мартінові відповіді. В голові він тримав купу запитань і тем для балачок, щоб мозок Мартіна мав що перетирати жорнами думок. Вістінґ навмисне висловив припущення, що Надію Кроґ убили не з умислом.

— Убивці бувають різні, — розвивав тему Вістінґ. — Лише одиниці з тих, з ким мені доводилося зустрічатись, були холодними, цинічними й вирахуваними. Майже ніхто з них навіть уявити собі не міг, що вбиватиме, і все ж убивав. А на момент скоєння злочину вони не страждали психічними захворюваннями. Зрештою, ні до, ні після.

Запахи смажених ковбасок змішалися з випарами гасу. Мартін відвернувся від грубки, помахав рукою, розганяючи димок. Вістінґ бачив, що ці слова щось зачепили в його голові. Звісно, диктофон нічого подібного не зафіксує, але ледь помітну реакцію Мартіна Вістінґ міг витлумачити як підтвердження того, що він на правильному шляху. У Гауґена вже виявлялися перші класичні ознаки невпевненості. Він уникав зорового контакту, усміхався без причини, а руки весь час перебували в русі.

— Йдеться переважно про людей, які потрапили в екстремальну ситуацію, коли все вибивається з-під контролю, — далі напирав Вістінґ. — І тоді вони вбивають у стані афекту, розпачу або невгнузданої люті.

Мартін зняв пательню з конфорки, поставив на місце чавунні кільця.

— Здається, готові, — промовив він.

— Вигляд мають чудовий, — кивнув Вістінґ.

Мартін витягнув одну кухонну шухляду, знову засунув, тоді витягнув другу і взяв ніж для нарізання хліба. Вістінґ подав йому боханець темного хліба. Такий хліб — кнайп — на заквасці й з борошна грубого помелу традиційний у Норвегії. Мартін поклав хлібину на дошку, відрізав дві скибки, поклав на кожну по ковбасці.

— Тут ще є гірчиця, — сказав він.

Відчинив одну з шафок, знайшов баночку й простягнув Вістінґові. Той не зміг прочитати терміну придатності, та все ж ризикнув накласти тонку смужку, перш ніж скласти скибку докупи й загорнути в неї ковбаску.

їли вони мовчки. У грубці потріскували дрова. Мартін відчинив дверцята, поклав у грань ще кілька полінець.

57

Цифри були не надто втішні. Центральна публікація газети — про Надію Кроґ — висіла в інтернеті від дванадцятої години, на головній сторінці сайту було подано два посилання на неї, однак досі вона зібрала менше 100 000 читачів. Онлайн-видання щодня налічувало близько півтора мільйона користувачів, отже, статтю прочитали менше, ніж десять відсотків. Метою було 200 000, тоді публікацію можна вважати вдалою. Залишалася надія, що за вечір інтернет-трафік зросте.

Рейтинг подкасту зростатиме ще повільніше. Порахувати можна лише ту кількість слухачів, які переходили за посиланням у газеті. А це були заледве 1200. Катастрофічно низькі цифри, проте Ліне була до цього готова. Популярність подкасту зазвичай поширювалася, як кола на воді. Рейтинг зростав, коли дедалі більше слухачів звертали увагу на посилання, зацікавлюючись темою. Поступово нові програми потягнуть за собою довжелезний хвіст прихильників подкасту.

Амалія сиділа в дитячому манежику. Вона вже починала пхикати й вередувати — час було її годувати.

Ліне всміхнулася донечці.

— Так-так, зараз будемо їстоньки.

Ліне сіла на край стільця, взяла мобільний, перевірила твіттер. Надзвичайно багато переглядів і коментарів до теми, однак більшість стосувалися передачі на TV2, твіттили переважно ті, хто поширював реконструйований портрет Надії Кроґ.

Ліне відклала телефон, взяла Амалію з собою на кухню, посадила в дитяче кріселко, а сама взялася намазувати печінковим паштетом скибку хліба. Розрізала скибку на чотири часточки й, перш ніж поставити перед дитиною тарілку, почепила їй нагрудний слинявчик. Тоді й собі намастила канапку, сіла повечеряти вдвох з Амалією.

Після вечері Ліне покупала малу і вклала в ліжечко. Амалія заснула майже відразу, а Ліне знову сіла за ноутбук.

Число читачів за останню годину зросло майже на десять тисяч. Тенденція її потішила. Однак треба було вже братися за наступну статтю. Після оприлюднення оригіналів листів викрадачів статистика «кліків» небувало зросте.

Вона мала листи, інтерв’ю поліцейського, який пильнував гроші для викупу, й «сірих пантер» з газети, з якої викрадачі витинали слова. Але їй бракувало новизни, конче треба було знайти ще щось.

Два моменти привернули її увагу в зібраному матеріалі. Перше: те, що сказав старійшина пенсіонерів про «сірих пантер», мовляв, так називають літніх людей, які ще цілком активні й мають дриґ до життя. Друге: слова старого журналіста з «Порсґрюннс Даґсбладет» про те, що мотивом викрадення могла бути помста. Батько Надії на момент її зникнення саме закрив свою деревообробну фабрику. Багато людей, які пропрацювали там усе своє життя, втратили роботу.

Теорія не мала під собою твердого опертя, ліпше відкласти її на потім, а натомість зосередитися на особі Роберта Грана, колишнього хлопця Надії. Треба було підготуватися до завтрашнього інтерв’ю, але Ліне захопилася перегляданням оцифрованого видання газети, якою скористалися викрадачі. Вона затрималася на сторінці з фотографією Відара Арнтцена. Він вказав, що на момент, коли викрадачі складали листа, газета вже була тритижневої давнини. Ліне замислилася, чому хтось скористався саме цим номером, а не іншим.

Найочевиднішим припущенням було те, що зіграла свою роль випадковість, і викрадач взяв першу-ліпшу газету, яка потрапила йому під руку. Ліне, вочевидь, могла б поставити собі таке запитання й тоді, якби викрадачі використали давніший чи свіжіший номер газети й підписалися, скажімо, «червоними собаками» чи «чорними котами».

Вона ще погортала якийсь час газету, а тоді змінила картинку на моніторі.

58

Мартін Гауґен кинув до грубки ще кілька цурпалків і взяв з кутка острогу.

— Може, спробуємо? — запитав він.

Вістінґ, замість відповіді, зняв зі стільця куртку й одягнувся.

— Я візьму на себе світло, — сказав він, беручи гасову ліхтарню.

Надворі було зоряно. Місяць сходив за краєм лісу. Доки спускалися до човна, під ногами подекуди чвакало. Повітря вогке й холодне.

Після засушливого року земля, на диво, не вбирала дощів.