Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих

Вони довго мовчки стискали один одному руки. Клосс розповів йому про події того вечора, від яких залежала доля їх усіх. їм поталанило. Все вдалося. Бруннерові довелося на другий день вислухати чимало гірких слів від свого шефа, але той нарешті змилосердився і послав куди треба рапорт, що дантиста Філіп’яка вбито під час спроби втекти. Клосс розповів також, як хоробро поводився штурмфюрер Бруннер, що голіруч кинувся па озброєних до зубів нападників. “Тільки поспіх і страх, що німці зчинять тривогу, врятували їм життя”, — сказав Бруннер на допиті.

Найбільше нажився на цьому Гайбель. Всі найцінніші речі з будинку пані Кобас, яку він вважав спільницею бандитів, перейшли спершу в депозит гестапо, а пізніше були переслані на приватну адресу Гайбелевої дружини в Магдебург.

— На жаль, — закінчив свою розповідь Клосс, — я не знаю, що з нею сталося. Ми багато чим їй вдячні. Коли б вона не віднесла тієї записки… Краще й не думати про це.

— Її забрав тоді Бартек у ліс. Але вона була там недовго. Ми дали їй нові документи й перекинули до Варшави. За наші гроші відкрила ларьок на Карцеляку. Офіційно вважається, що вона торгує ношеним одягом, а нелегально скуповує для нас зброю в італійців та німців Знову добре заробила. Ця жінка — геній у ґешефті.

Ніч у лікарні

1

Найнестерпніші ті години, коли вже нічого не можна вдіяти, лишається тільки чекати, крадькома позирати на стрілки годинника, що посуваються надто поволі. Операція, згідно з планом, скінчиться найпізніше о шістнадцятій. Це значить, о вісімнадцятій Ева має вернутися в місто. Ну, скажімо, ще година в запасі. О дев’ятнадцятій можна піти на Бенедиктинську. До того ж страшенно невдало вибрано явочну квартиру. Похмура кам’яничка, в якій нема жодної майстерні, не мешкає жоден німець. Добре, що хоч вхід з двору. А коли хтось побачить його на сходах? Що може робити німецький офіцер у кам’яничці на Бенедиктинській? Зодягти цивільне вбрання? Ще небезпечніше. Треба одразу ж після операції змінити явочну квартиру. Та ще й Ева необережна. Це він винен — адже в дівчини малий досвід.

Клосс глянув на годинник. Наближалася чотирнадцята. Ще п’ять годин. Майор фон Роде з цікавістю подивився на Клосса.

— Ви не слухаєте, обер-лейтенанте? — мовив він.

— Чому ж, слухаю, пане майоре. Ви говорили про фон Крука.

— Так, казав. — Тепер Роде глянув на годинник, — Він, напевне, виїхав уже з Кєльц. Я зустрінуся з ним сьогодні ввечері. А вас прошу ще перевірити особисті справи обслуговуючого персоналу полігона.

— Слухаю, — сказав Клосс. Полегшено зітхнувши, вийшов з кабінету.

Повернувся до себе, витяг з шухляди особисті справи, але й далі снувалася одна й та сама думка: чи все передбачено? Операція була підготовлена досить поквапливо. Вчора вранці Клосс довідався, що Крук виїде з Кєльц сьогодні о другій годині дня. Отже, на підготовку лишилося менше доби. Крука треба схопити по дорозі, перш ніж він з’явиться на полігоні, то єдина можливість, пізніше це зробити дуже важко. Тільки фон Крук знав усі подробиці секретної броні Х-8, тільки фон Крук знав, коли почнуться випробування. Певна річ, знав про це й фон Роде, але витягти щось із нього так само важко, як викрасти Крука з полігона, що вдень і вночі перебуває під охороною двох батальйонів СС Отже, вони мали пристати тільки на одне рішення, що напрошувалося само по собі. Дорога від Кельн, до Божентова на вісімнадцятому кілометрі тяглася вздовж лісу й повертала до їхньої сторожки Тут треба було зупинити автомобіль, взяти Крука й допровадити його до сторожки живцем. Це мали зробити десятеро чоловік з загону Лиса та Ева. Чому він наказав Еві взяти участь у цій операції? Навіщо це він зробив? Треба було, щоб хтось негайно повідомив про виконання завдання. Сьогодні вранці, перш ніж з’явитися в штабі, він пішов на Бенедиктинську. Лис уже чекав на нього. Молодий хлопець з світлою великою чуприною й круглим дитячим обличчям — один з тих, що стирчать у лісі майже від самісінького початку.

— Впораємося, — сказав він. — Не таке доводилося робити.

Клосс знову глянув на годинник. Наближалася п’ятнадцята. Подумав, що саме зараз починається операція. Знову подумав, що найпізніше о дев’ятнадцятій Ева повинна вернутися на Бенедиктинську. Лишається чотири години. Треба сходити в казино, пообідати, побазікати з лейтенантом Вольфом про успіхи німців на Дону. “Наближаються до Сталінграда, — міркував Клосс. — Доки це триватиме? Доки це ще може тривати?”

2

Було п’ять хвилин на шістнадцяту. Над лісом висіли низькі білі хмари, але стояв ще прекрасний вересневий полудень, шосе в’юнилося поміж горбами і золотавими від сонця пасмами полів. Хлопці лежали за кільканадцять метрів від шосе на горбику, порослому густими кущами. Тільки Лис і Борсук, літній мужчина, якого називали Дідком, вийшли на дорогу в мундирах жандармерії й німецьких касках. Ева глянула в бінокль. З Кєльц наближалася маленька чорна цятка. Була ще далеко. Ева підвелася й махнула рукою. Це повинен бути він. А якщо буде два автомобілі? Якщо Крукові дали більшу, ніж вони гадали, охорону з СС? Вона уважно спостерігала за сусіднім узгір’ям. Нарешті! Гілка дикої груші відхилилася проти вітру. Це пост із боку Кєльц давав сигнал про початок операції. Він означав, що все гаразд, що проїхав автомобіль з фон Круком і що автомобіль один. Борсук і Лис поправили ремені й вийшли на дорогу. Хлопець, котрий лежав обіч Еви, клацнув затвором автомата. Притулив приклад до плеча. Ще хвилина, дві…

Військовий автомобіль раптово загальмував. Троє есесівців з охорони, що сиділи позаду, тримали напоготові автомати…

— Was ist den loss?[25] — закричав один з них на жандармів, що стояли біля капота автомобіля.

— Хто з вас фон Крук? — спитав по-німецькому Лис. Цю фразу він повторював цілісінький ранок, навіть з непоганим акцентом. Високий чоловік у пальті, що сидів біля водія, підвівся. Саме цього вони й чекали. Застрекотів автомат. Уявні жандарми впали на землю. Лис вистрелив з пістолета, але це вже було зайве. Есесівці так і не встигли вискочити з машини. Тільки один з них упав на шосе і якусь мить намагався повзти до канави, а потім закам’янів, випроставши вперед руку, яка ніби шукала опори. Борсук вистрелив у водія, що кинувся було тікати, а Крук, смертельно блідий, так і стояв у кабіні, навіть не хапаючись за зброю Хлопці вже спустилися з узгір’я, оточили машину.

— Хутчій, тікаймо, — кинула Ева.

Водій застогнав і розплющив очі.

— Пристрелити його, — наказав Лис, але в