Джек Лондон - Білозуб, Джек Лондон

Того разу справедливість була на боці Джіма Гола. Він не був винен у злочині, за який його засуджено, його просто «залободали», як то кажуть злодії та поліцаї, та й запровадили у в'язницю. А що його вже двічі давніше суджено, то суддя вліпив йому п’ятдесят років ув’язнення.

Суддя Скотт не знав усієї суті справи, він і в голову собі не покладав, що бере участь у змові поліції, що свідчення були неправдиві й перекручені і що Джім Гол зовсім не винен у тому злочині, який йому накинено. Знов же, і Джім Гол не знав, що суддя не розглянув добре справи, і певен був, що він заодно з поліцією, якщо чинить йому таку велику кривду. Тож коли Джім Гол почув, що його засуджено на п’ятдесят років смерті за живоття, то він, і без того ненавидячи цей лихий світ, так оскаженів і розлютувався, що аж чоловік шестеро його запеклих ворогів у синіх уніформах мусили на нього накинутись, щоб збити його з ніг. Уважаючи суддю Скотта за найголовнішого причинця своєї кривди, він виливав на нього всю лють і загрожував майбутньою помстою. Потім він пішов у свою могилу... і оце втік з неї.

Про все те Білозуб, звісно, нічого не знав. Але між ним і Еліс, господаревою дружиною, існувала змова. Щовечора, після того, як усі мешканці Сієрри-Вісти розходилися спати, вона впускала його у великий передпокій. А що Білозуб не був кімнатний собака і в домі спати йому не дозволялося, то вона раненько вставала й випускала його надвір перше, ніж хтось прочнеться.

Одної ночі, коли весь дім міцно спав, Білозуб раптом прокинувся і тихенько лежав собі далі. Так само тихенько потягнувши носом повітря, він відчув присутність чужого бога, а незабаром почув і рухи його. Білозуб не зняв крику, він не мав такого звичаю. Чужий бог ішов нечутно, але Білозуб ішов ще нечутніше, в нього ж не було одежі, щоб шаруділа. Він ступав геть зовсім безшелесно. У Пустелі він не раз полював на лякливу дичину і знав, як багато важить напасти зненацька.

Чужий бог спинився внизу коло великих сходів і прислухався. Білозуб завмер, чекаючи дальших подій. Ці сходи вели туди, де жив його господар і найдорожчі господареві люди. Білозуб наїжився, але все ще чекав. Чужий бог підняв ногу й почав підійматися сходами.

І в цю мить Білозуб кинувся. Він не загарчав, ані яким іншим звуком не остеріг у своїх намірах. Його тіло піднеслось у повітря, і одним скоком він опинився на спині в чужого бога. Білозуб учепився передніми лапами незнайомцеві за плечі і вгородив ікла йому в потилицю. Усе трапилось в одну мить, але цього часу вистачило, щоб чужий бог перекинувся. Вони обоє покотились на підлогу. Білозуб відскочив убік, та тільки-но чоловік спробував звестись на ноги, знову кинувся на нього і рвонув його зубами.

Сієрра-Віста прокинулась як на сполох. Знизу доносився такий гвалт, неначе там билося ціле тлумище дияволів. Чути було постріли з револьвера, виття, гарчання, крики болю й жаху, а над усім цим - дзенькіт розбитого скла й гуркіт поламаних меблів.

Проте як почалось усе раптом, майже так само й стихло. Бійка внизу тривала якихось три хвилини. Перелякані мешканці дому з’юрмились на горішній площадинці сходів. Знизу, наче з чорної прірви, долинали якісь булькітливі звуки, так, немов із води виходило повітря. Часом ті звуки перетворювалися в шипіння, трохи чи не в свист. Але й це незабаром стихло, і в мороці чулося вже тільки важке дихання, ніби хтось насилу зводив дух.

Відон Скотт натиснув на кнопку, і світло залляло сходи й передпокій унизу. Він і його батько, з револьверами в руках, обережно зійшли сходами. Однак у жодній обережності потреби вже не було. Білозуб зробив своє. Серед поламаних і поперекиданих меблів лежав боком незнайомець, затуливши лице рукою. Відон Скотт нахилився, відтулив йому руку й обернув лице до світла. Страшна рана в горлі виразно пояснювала причину його смерті.

- Джім Гол! - сказав суддя, і батько з сином переглянулись.

Вони підійшли до Білозуба. Він також лежав боком, очі йому були заплющені, та, коли вони нахилились над ним, повіки його трошки розтулились і хвіст ледь-ледь ворухнувся. Відон Скотт погладив його, з горла почулось гарчання, але слабеньке, ледве чутне, і зараз же урвалось. Повіки йому опустились, і все тіло зовсім ослабло й витяглося на підлозі.

- Йому вже кінець, бідоласі,- пробурмотів господар.

- Ну, це ми ще побачимо! - заявив суддя, підходячи до телефону.

- Сказати правду, в нього один шанс на тисячу,- заявив хірург, повозившися з півтори години над Білозубом.

У вікна пробивався вже світанок і притьмянив електричне світло. Опріч дітей, уся родина зібралася біля хірурга почути його присуд.

- Зламано задню ногу,- казав той далі,- три ребра також зламано, і принаймні одно з них простромило легеню. Він утратив майже всю кров. Можливо, що всередині ще щось пошкоджене. Його, здається, товкли ногами... Я вже й не кажу, що три кулі прошили його наскрізь. Чого доброго, один шанс на тисячу - занадто оптимістично. Він має хіба один шанс на десять тисяч.

- Але й цього шансу не можна втратити! - вигукнув суддя Скотт.- Я не стою за видатками, лікаре,- дослідіть його рентгеновим промінням, зробіть усе, що треба. Відоне, зараз же телеграфуй у Сан-Франціско докторові Нікольсові. Ви, лікаре, не ображайтесь, але ви розумієте, що треба найменшої нагоди не пропустити.

Лікар усміхнувся.

- Звісно, звісно, я розумію. Він заслужив, щоб для нього зробити геть усе можливе. Його треба доглядати, як людину, як дитину хвору... Не забувайте, що я казав вам про температуру. О десятій я знову навідаюсь.

Білозуба справді доглядали так, як людину. Суддя запропонував був найняти професійну сестру, але дочки обурено відкинули таку пропозицію, і самі взялися його доглядати. І Білозуб виграв цей один шанс з десятьох тисяч, якого остерігся дати йому лікар.

Але не слід дорікати лікареві, що він помилився. Ціле своє життя він лікував і оперував виніжених цивілізованих людей, що звикли жити у вигодах і мали предками багато виніжених поколінь. Проти Білозуба вони всі були кволі й тендітні і не вміли чіплятися за життя. А Білозуб прийшов із Пустелі, де кволі не виживають і гинуть, позбавлені