Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

прямий, одиничний, високий фонтан здіймається над водою, наче довгий мізантропічний спис над безплідною рівниною. Фінвал наділений такою дивовижною прудкістю й витривалістю в плаванні, що досі люди переслідували його марно. Цей левіафан здається якимсь непереможним вигнанцем, Каїном свого плем’я і носить отой гостряк на спині, наче Каїнів знак. За те, що він має в своїй пащі китовий вус, фінвала часто об’єднують зі справжнім китом у теоретичний рід, найменований «вусатими китами». Про цих так званих «вусатих китів», яких, імовірно, є кілька видів, відомо небагато. Широконосі кити, дзьоборилі кити, гостроголові кити, горбаті кити, низькороті кити, пляшконосі кити - ось назви, що їх дали китобої декотрим різновидам.

У зв’язку з найменуванням «вусаті кити» дуже важливо відзначити, що такий принцип номенклатури, може, й полегшує розрізнення деяких видів, одначе встановити чітку систематику левіафанів, спираючись на такі ознаки, як китовий вус, чи горб, чи спинний плавець, чи зуби, неможливо, дарма що ці прикметні частини тіла або риси зовнішності здаються більш придатними для того, щоб стати основою правильної класифікації в цетології, ніж будь-які інші фізичні відмінності між різними представниками китоподібних. А чому неможливо? Та тому, що такі прикмети, як китовий вус, горб, спинний плавець чи зуби, розсіяні серед усіх видів китів без розбору, без ніякого зв’язку з іншими, важливішими особливостями будови їхнього тіла. От, наприклад, спермацетовий кит, чи кашалот, і горбач мають горби; але цим подібність між ними і обмежується. Далі: той самий горбач і гренландський кит мають китовий вус, але, знов же, цим і вичерпується їхня подібність. І так само стоїть справа з усіма згаданими вище ознаками. У різних видів китів вони сполучаються без ніякої закономірності, а в кожного виду окремо виступають у такій випадковій відособленості, що побудувати на цій основі загальну систематику ніяк неможливо. Об цю скелю вже розбивали свої човни всі китознавці.

Можна, здавалось би, припустити, що принаймні у внутрішній будові китів, у їхній анатомії ми знайдемо основу для справжньої класифікації. Та де там! Яка, приміром, риса анатомії гренландського кита може бути виразнішою й характернішою, ніж китовий вус? Але ж ми бачили, що на підставі цієї ознаки знайти гренландському китові місце в зоологічній номенклатурі неможливо. А коли ми заглибимось у нутрощі різних левіафанів, то не знайдемо там навіть особливостей, у сто разів менш значущих для систематизатора, ніж уже названі зовнішні прикмети. Що ж тоді лишається? А лишається одне: взяти китів у всій їхній цілості й сміливо розсортувати їх за форматом та обсягом. Ось цю бібліографічну систему ми обрали й тут, і це єдина система, в якій можна досягти успіху, бо вона єдино здійсненна. Отож далі.

КНИГА I (ін-фоліо), розділ 4. (Горбач).

Цього кита часто бачать біля північних узбереж Америки. Нерідко його, вполювавши, буксирували прямо в гавань. У нього на спині великий клунок, мов у мандрівного крамаря; горбач скидається також на вивіску заїзду «Слон з баштою». 47 В усякому разі, народна назва вирізняє його недостатньо, бо в кашалота теж є горб, хоч і не такий великий. Лій у горбача не дуже цінний. Горбач має китовий вус. Це найграйливіший, найбезтурботніший з усіх китів, він звичайно збиває куди більше піни та бризків, ніж будь-який інший з них.

КНИГА I (ін-фоліо), розділ 5. (Гостроспинний кит).

Про цього кита мало що відомо, крім його назви. Я бачив його здалеку за мисом Горн. Натурою він самітник і уникає як китобоїв, так і вчених. Хоч він і не боягуз, але ще ніколи не показував людям нічого, крім спини з довгим гострим хребтом. І нехай собі. Я майже нічого не знаю про нього, та й ніхто не знає.

КНИГА I (ін-фоліо), розділ 6. (Жовточеревий кит).

Ще один добродій-самітник; черево в нього жовте, як сірка,- мабуть, він колись, поринувши дуже глибоко, тернувся тим черевом об покрівлю пекла. Побачити його трапляється дуже рідко; принаймні я бачив цього кита тільки в найдальших південних водах, і то так здалеку, що не міг розгледіти його обличчя. На нього ніколи не полюють, бо він однаково втік би, затягши з собою на глибину цілі милі линв. Про нього розповідають справжні дива. Прощавай, Жовточеревий! Я не зможу сказати про тебе більше нічого певного, та й найстаріший нентакітець не зміг би.

На цьому кінчається КНИГА I (ін-фоліо), а тепер починається КНИГА II (ін-октаво).

ІН-ОКТАВО. 48 Охоплює китів середнього розміру, з яких можна назвати: 1. Сірого дельфіна; 2. Чорного дельфіна; 3. Нарвала; 4. Кита-молотника; 5. Косатку.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 1. (Сірий дельфін).

Хоч ця риба, чиє гучне й мелодійне дихання дало жителям суходолу образне порівняння («сопе, мов дельфін»), широко відома як житель морських глибин, та в народі її звичайно не вважають за кита. Одначе більшість природознавців визнали її китом, бо вона має всі основні прикмети левіафана. В сірого дельфіна помірний формат ін-октаво: довжина від п’ятнадцяти до двадцяти футів і відповідний обсяг поперека. Плаває табунами; окремий промисел на нього не провадиться, хоч лій з нього досить високої якості, придатний для освітлення. Деякі китобої вважають, що його поява свідчить про наближення великого спермацетового кита.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 2. (Чорний дельфін).

Для всіх цих риб я наводжу ті назви, які дали їм китобої, бо ці назви здебільшого найкращі. Та коли котрась із назв виявиться невиразною чи нехарактерною, я це відзначаю й пропоную свій варіант. Так я зроблю й зараз, пишучи про чорного дельфіна, бо чорний колір властивий не тільки йому, а й майже всім китам. Тому я з вашого дозволу назву його китом-гієною. Його ненажерливість добре відома, а через те що кутики губів у нього трохи підняті вгору, з виду його не сходить якийсь мефістофельський усміх. Цей кит буває завдовжки шістнадцять-вісімнадцять футів. Його можна натрапити майже в усіх широтах. Пливучи, він якимсь особливим маніром виставляє над водою свій вигнутий спинний плавець, трохи схожий на римський ніс. Коли нема вигіднішої здобичі, китобої часом замість кашалота полюють і на кита-гієну, аби добути дешевий лій для хатніх потреб, як ото ощадливі господарі у себе вдома, коли нема гостей, засвічують смердючі лойові свічки замість пахучих воскових. Хоча