Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

— І я теж, — відповів германець, обнімаючи велетенськими руками русяву голову Спартака і цілуючи його в лоб.

Коли кінчилися радісні привітання, Еномай почав розповідати, як його загін понад годину відбивав римські когорти. Римляни розділилися на дві частини, і, поки одна нападала, друга пішла вулицями в обхід, щоб ударити гладіаторам у спину. Еномай розгадав цей намір і покинув оборону вулиці, бо був певен, що Спартак уже за містом. Він наказав товаришам розійтися в різні боки, поховатися на ніч, переодягтись і до вечора поодинці вийти з міста під арки акведука. Розповів, як понад двадцять їхніх товаришів наклали головами в нічному бою біля школи Лентула і що з ста двадцяти бійців його загону, яких він розпустив, лише дев'яносто три зійшлися під акведуком. Виступивши минулої ночі, вони плутаними стежками дійшли до Помпеї і тут зустріли одного з гінців Спартака, посланого в Капую. Він і вказав їм місце, де мали отаборитися втікачі.

Велика була радість, викликана приходом до табору цієї шостої маніпули. Знову запалали багаття, новоприбулих частували скромною трапезою з хліба, сухарів, сиру, фруктів та горіхів. Після їжі всі змішалися, чулися радісні вигуки, розшукували знайомих, обіймалися, засипали один одного запитаннями: «А, і ти тут?» — «Як поживаєш?»— «Звідки ви прийшли?»— «Як ви сюди добралися?» — «Добряче місце для оборони…» — «Тут нам нічого боятися!» — «А як справи в Капуї?» — «А що з нашими товаришами?» — «Де Тімандр?» — «Сердешний!» — «Загинув?» — «Ото був молодець!» — «А Помпедій?» — «З нами!» — «Гей, Помпедію!» — «А що там у школі Лентула?» — «Хай вона щезне, як сніг проти сонця!» — «Прийдуть усі?» — «Усі!»

Запитання й вигуки впереміжку з жартами чулися звідусіль по всьому табору. І тільки о годині, коли співають перші півні, в таборі повсталих стало тихо.

На світанку десять рабів і гладіаторів, за наказом Спартака, взявши хто чабанський ріжок, хто флейту чи дуду, заграли разом і розбудили гладіаторів.

Усі швидко вишикувались у бойовий порядок. Спартак і Еномай зробити їм огляд, даючи нові накази, підбадьорюючи кожного воїна, і, наскільки було можливо, озброювали їх. Потім було змінено варту і з табору послано дві маніпули: одну — дістати харчі, другу — по дрова.

Всі інші гладіатори, що лишилися в таборі, за прикладом

Спартака та Еномая, взятій різне знаряддя і почали виламувати з скель каміння, щоб потім з саморобних пращів або просто кидати їх у ворога. Камені вони старанно загострювали і складали купами у напрямку Помпеї, звідки напад був не тільки ймовірним, а й неминучим.

За цією роботою повсталі провели цілий день і ніч. А на світанку наступного дня вартові підняли їх криком: «До зброї!» Це вже справді були римляни. Дві когорти, близько тисячі бійців, під командуванням трибуна Тіта Сервіліана, підіймалися на гору з боку Помпеї, готуючись напасти на табір. гладіаторів.

Сервіліан, через два дні після тієї ночі, коли йому пощастило перешкодити повстанню десяти тисяч гладіаторів школи Лентула, довідався, що Спартак і Еномай з кількома сотнями бунтівників зникли в напрямі Везувію. Вони грабували вілли (це була неправда — поговір, як звичайно, перебільшував і викривлював факти), визволяли та ще й закликали до зброї всіх зустрічних рабів. Тому трибун поспішив до переляканого Капуанського Сенату, що зібрався у храмі Юпітера Тіфатського, і попросив дозволу висловити свою думку про те, що можна ще зробити, аби знищити повстання в самому зародку.

Йому дали слово. Сміливий юнак, надіючись на почесті й нагороди, довів, як то небезпечно залишати Спартака та Еномая на волі і дозволити їм вільно пересуватися селами, бо до них щогодини приєднувалися раби й гладіатори, і загроза повстання весь час зростала. Він твердив, що конче необхідно виступити вслід за втікачами, наздогнати і порубати їх, а настромлені на списи голови виставити в школі Лентула Батіата на страх іншим.

Після таких тривожних годин і жаху перед повстанням ця порада сподобалася капуанським сенаторам. Вони прийняли пропозицію Тіта Сервіліана і оголосили указ про винагороду двома талантами золота за голови Спартака та Еномая… Обидва вони разом з їхніми товаришами були присуджені до розп'яття на хрестах, при ньому під загрозою найсуворіших покарань і вільним і рабам заборонялося допомагати бунтівникам.

Другим указом Сенат Капуї доручив трибунові Тітові Сервіліану командувати однією з двох когорт, розміщених у Капуї, а друга когорта разом з міським ополченням під командуванням центуріона Попілія мала лишитися для нагляду за школою Лентула і для захисту міста. Сервіліанові надавалося право взяти у сусідньому місті, Ателлі, ще одну когорту і з цими силами вирушити на остаточне знищення божевільної спроби повстання.

Укази було передано на підпис префектові Меттію Лібеону, який почував себе дуже погано від стусана Еномая і від страху. Майже непритомний лежав він дві доби в постелі і весь тіпався в тяжкій лихоманці. Він підписав би не два, а десять тисяч указів, тільки б бути подалі від жахів тієї ночі, наслідки якої і досі мучили його душу й тіло.

Отже, тієї ж ночі Тіт Сервіліан виступив до Ателли, взяв там другу когорту і на чолі тисячі двохсот бійців найкоротшим шляхом прийшов до Везувію.

Ніч він перебув на схилі гори і на зорі почав підійматися до вершини. Коли зійшло сонце, Сервіліан був уже біля табору гладіаторів.

Хоч як тихо, обережно просувалися римські когорти, передній дозорець помітив їх на відстані пострілу з самостріла Раніш ніж вони до нього дійшли, він зняв тривогу, відбіг до другого дозорця, і таким чином усі вони швидко відступили за вал. А там гладіатори вартової півманіпули вже були готові зустріти римських легіонерів градом каміння. Поки гладіатори спішно шикувалися в бойовий порядок, трибун Сервіліан пустився бігцем і першим шалено вигукнув сигнал атаки. Підхоплений поступово всіма легіонерами, цей вигук злився в одне оглушливе, страшне, що наводило жах, «барра» — крик слона; за звичаєм, з цим криком римські легіонери кидалися в наступ.

Та тільки-но Сервіліан і голова першої когорти з'явилися перед насипом противника, як п'ятдесят гладіаторів пустили в римлян цілу хмару каміння.

— Вперед! Вперед в ім'я Юпітера Державця! Сміливіше! — вигукнув трибун, відважно біжучи до валу. — Миттю будемо в таборі цих злодюг і всіх порубаємо!

Незважаючи на рани від граду каміння, римляни бігли до валу і кидали дротики в гладіаторів, які не були захищені насипом.

Крики посилились, і сутичка почала перетворюватися на жорстоке кровопролиття.

А Спартак з високої скелі, де стояло його вишикуване