Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

Галахед, і якій середньовічні хроніки приписували наймагічніші властивості, несподівано з’являється в Індії… Ви не помиляєтесь, Крішане?

— За свої слова я ручаюсь.

— А що ж далі? — нетерпляче вигукнув Михайло. — Що трапилося з цим козаком, брахманом і реліквіями?

Крішан усміхнувся.

— Додекаедр перед вами. Зберігаються в нашій родині й перекази про вашого земляка.

— І що ж у них розповідається? — допитувався Щербак.

— Найкраще розказав би про це мій дід. Хоча він теж достеменно не відає подробиць 250-літньої давності. В загальних рисах події розвивались таким чином. Раджагопалан і козак Почекайбрат з трьома жерцями й невеликим загоном вершників рушили в напрямі Храму Неба. Але їм не пощастило. Вранці наступного дня їх помітив великий загін моголів. Щоб заплутати переслідувачів, воїни Шіваджі розділилися на дві групи. Брахману Раджагопалану вдалося відірватись від погоні. Лихо спіткало козака: ворожа стріла поранила його, і після запеклої сутички мусульманські вояки зуміли полонити запорожця.

— Отак і пропав ні за цапову душу? — вражено похопився Твердохліб. — Не вірю. Не міг справжній козарлюга, котрого доля аж у Індію занесла, так просто загинути, не виконавши побратимового заповіту.

— Важко сказати, що сталося з вашим земляком. Достеменно відомо тільки, що сам Великий Могол, шануючи відвагу й сміливість козака, пропонував запорожцеві вступити до свого війська.

— От гаспид, хотів запорожця на зраду навернути, — лайнувся матрос.

— Нічого з того, звісно, не вийшло, — мовби заспокоюючи Романа, сказав Крішан. — Почекайбрат виявився хитрішим за мусульманського правителя. Одне слово, утік.

— А чаша? — Шведов навіщось зняв окуляри й, короткозоро мружачись, дивився на Прасада.

— Не думаю, щоб він кинув її напризволяще.

— Ну, це зрозуміло, — впевнено підтримав Михайло. — Інакше який би з нього козак був. Але цікаво, як склалась його доля?

— Думаю, на це запитання легше буде знайти відповідь саме вам, коли повернетесь на батьківщину. В Індії брахману Раджагопалану та іншим жерцям Храму Неба натрапити на його сліди не вдалося. Єдине, про що вони довідались, це те, що у правителя моголів нібито залишилися записи, які козак Почекайбрат робив під час подорожей і яких не зумів захопити при втечі. І ще одне: перш ніж роз’їхатись у різні боки, коли загін моголів переслідував їх, запорожець віддав Раджагопалану свій кинджал. Він і зараз знаходиться у батьківському домі в Майсурі. Я вам обов’язково покажу його.

— Я волів би краще прочитати ті записи, — не без жалю зітхнув Вітольд.

— Аркадію Олександровичу, — звернувся до Сошенка Роман, ніяково чухаючи свою могутню потилицю, — а як, на вашу думку, запорожець опинився аж в Індії? Надто це вже дивовижне.

— Як? Та, либонь, був цей козак чимось на тебе схожий. Тебе також шляхи-дороги до Індії занесли.

— Ну, це зовсім інше діло, інші часи…

— А якщо серйозно, — гасячи усмішку, проказав Аркадій Олександрович, — то в цьому немає нічого дивовижного. Козак міг потрапити в турецьку неволю, утекти з полону, як це перед ним зробив його земляк Яша Малік, і так само потрапити до Індії. По дорозі міг познайомитися з французом, який володів чашею, відтак за певних обставин погодився виконати його прохання — доставити древню реліквію у Храм Неба. Втім, не можу стверджувати, що це було саме так.

Запанувала мовчанка. Історія, розказана доктором Прасадом, виглядала настільки неймовірною, що важко було одразу повірити в її правдивість. Але не вірити індійцю також не було підстав. Отож кожен обмірковував почуте про себе.

— Історією козака Почекайбрата та Чашею Святого Грааля, безумовно, слід зайнятися, — першим озвався Сошенко. — До неї ми обов’язково повернемось. А поки що, шановний Крішане, я так і не зрозумів, як ми можемо добратися до храму, коли ні провідник, ні ви не знаєте туди дороги.

— Головне — прийти в Долину Крилатого Коня, далі нас поведе додекаедр. У легенді мовиться, що коли який-небудь уламок Чінтамані опиниться поблизу падіння священного каменя, він оживе й поведе свого володаря прямісінько до храму. За іншим варіантом легенди, не камінь упав з неба, а прилетів крилатий кінь Лунг-та, що приніс чотири священні предмети, проте й у цьому випадку говориться, що вони оживуть, коли потраплять у ті місця. Більше того, коли всі чотири реліквії зберуться разом, їх внутрішній жар зіллється воєдино. Настане Час Гігантів, і вони знову злетять у небо.

* * *

Продовження нотаток Аркадія Олександровича:

«…Уже перші аналізи скельних порід показують, що місця тут промислово вигідні. Звичайно, робити остаточні прогнози рано. Однак уже ніхто не сумнівається, що гіпотеза кристалічної будови Землі, а з нею й теоретичний метод пошуку корисних копалин в цілому підтвердяться. Навіть стриманий, не схильний до скороспілих висновків ПІведов чи не вперше проявив емоції, побачивши багатообіцяючі результати.

Страшенно бракує бурової установки, ми не маємо змоги взяти керни з різних глибин, порівняти добуті зразки на процентний вміст руд. Ручний бур, який експедиція захопила з собою, не задовольняє наших потреб, та й використати його поки що неможливо».

…Змах ножа, удар. Змах ножа, удар… Падали обрубані ліани. Змінюючи один одного, учасники експедиції врізались у предковічний ліс. Крішан підбадьорливо жартував, що подібні перешкоди доводилось долати і легендарному Рамі зі своїм вірним мавпичем Хануманом.

Сошенко працював нарівні з усіма, хоч йому, як людині старшій літами, можна було б зайнятися іншими справами. Але як би він дивився супутникам в очі? Учений відчував відповідальність за життя людей, що довірились йому, переживав і за долю експедиції. Наскільки вірними виявляться його прогнози, чи підтвердиться гіпотеза?..

Ось знову кілька записів:

«Дощі не вщухають. Висушити одяг немає змоги. Місцевість гориста, сильно залісена, ми просуваємось повільно. Джерела і струмки приховані таким густим покровом, що нагадують про своє існування лише дзюрчанням. Гігантська жива загорожа з геліотропів і фуксій, кольорові квітучі мітли бамбука, могутні деревовидні папороті,