Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

дороги тягпуться клаптики наділів. Поля бідні. Видно, нелегко вести господарство на відвойованій у джунглів землі. Вже біля самого села мирно пасуться бики і вівці.

Сонце закочується за гору, ніби провалюється в підземелля, і враз спадає пітьма. В тутешніх краях вечора по суті немає. Ми вже не раз були свідками разючого переходу дня у ніч, проте ніяк не можемо звикнути до цього чаклунського явища природи.

Джумна — так називається село. Крішан Прасад тут уже бував і навіть у пітьмі впевнено веде за собою загін.

Знову почався дощ. Провідники твердять, що це вже на цілу ніч. Миттю вимокли. Долає втома, хочеться спати.

— Все. Прийшли, — чути попереду голос Крішана.

Придивляємось. Під дашком горить гасова лампа, освітлюючи вивіску «Рест-хауз» — «Будинок для приїжджих». Трохи нижче чи то жартома, чи, можливо, цілком серйозно виведено: «Готель «Лондон».

Назва англійської столиці в подібній ситуації настроювала на гумористичний лад.

— Панове, прошу ласкаво до столичного готелю, — галантно зрезюмував Лятошинський.

На нас уже чекали. Назустріч вийшов господар зі статечною дружиною, що зберегла сліди колишньої краси, і наш майбутній провідник Пандаб, тутешній житель. Це був середніх років вусатий маратх. Невисокого зросту, худорлявий, але, видно, витривалий. Вбраний був у військову сорочку, короткі, до колін, штани, у міцні черевики на товстій підошві.

Нам дали можливість обсушитись, пригостили чапаті — прісними коржами з молоком, а після вечері почастували традиційним паном. Один з носильників звернув мою увагу на коробочку, яку носив на шиї провідник. Виявляється, там були всі складники пану: тютюн, гашене вапно кардамон тощо.

Початок подорожі виявився нелегким, хоча кожен з нас на своєму віку потрапляв у далеко складніші умови. Очевидно, незвичність оточуючого діє тут не так, як у Сибіру чи на Уралі. Всі розмови вирішили перенести на ранок».

* * *

Аркадій Олександрович хотів скласти маршрут таким чином, щоб по дорозі до Храму Неба можна було одночасно вивчити й дослідити теоретично визначені райони залягання корисних копалин уздовж ребра геокристала. Вранці він узявся пояснювати провіднику, що від нього вимагається. Проте Пандаб лише силувано всміхався, не розуміючи, про що йдеться.

Для наочності професор вирішив скористатися картою з умовними знаками залягання родовищ. Узявши в руки олівець, він терпляче втовкмачував, що, перш ніж вийти до Храму Неба, експедиція повинна обов’язково побувати в зазначених на карті районах, і Пандаб мусить продумати свій маршрут саме так. Але це не допомагало. Нарешті Аркадій Олександрович змушений був здатись.

Весь парадокс ситуації з Пандабом полягав у тому, що провідник не знав дороги до Храму Неба. Він просто не міг зрозуміти, чого від нього хоче дивний пандит[79] з далекої Росії.

Винуватцем був Крішан. Драматичні події в Бомбеї не сприяли тому, щоб він міг розповісти про деякі властивості додекаедра та подробиці його появи. Крім того, Прасад цілком свідомо відкладав розповідь, бажаючи зробити сюрприз до приходу в Долину Крилатого Коня. Провідник знав дорогу лише туди. До Храму Неба експедицію повинен був вести чарівний додекаедр.

Ось що розповів доктор Прасад. Він — прямий нащадок древнього роду кашмірських брахманів, яким гімалайські мудреці махатми довірили охорону каменя Чінтамані, одного з чотирьох священних предметів, які приніс крилатий кінь Лунг-та у чарівній шкатулці. Те місце, куди він їх доставив, у місцевих жителів дістало назву Долини Крилатого Коня. Поки всі реліквії не зберуться разом, жерці-брахмани повинні охороняти найбільший з них — Чінтамані в Храмі Неба, чекаючи, поки настане Час Гігантів, тобто день, коли Зоряні Реліквії, зібравшись разом, заговорять…

Одні жерці змінювали інших, ревно охороняючи таємницю храму. Але ось у середині сімнадцятого століття на чолі держави Великих Моголів став хитрий і підступний Аурангзеб, який прийшов до влади по трупах трьох братів, кинувши батька у в’язницю. Цей фанатичний мусульманин повів наступ на корінне населення, котре сповідувало індуїзм та інші релігії. За наказом Великого Могола знищувались древні храми, спалювались цілі міста, мусульманські завойовники вбивали непокірних.

Народ не міг далі терпіти такого свавілля. На південному заході Індостану, в районі Бомбея, спалахнуло повстання маратхів, очолене легендарним полководцем Шіваджі. Храм Неба виявився в районі, охопленому повстанням. Кавалерія маратхів завдавала моголам усе відчутніших ударів. У відповідь воїни Аурангзеба ще з більшою злобою руйнували святині індусів. Тому на великій раді махатм жерцям було наказано покинути Храм Неба, замаскувавши всі підступи до нього, і стати на прю з ненависним ворогом.

Стежки, якими не ступає нога людини, у джунглях швидко заростають буйною рослинністю. Навіть ті, хто раніше жив при храмі, не змогли б потрапити сюди. Лише кристал-додекаедр, цей своєрідний компас, міг привести свого володаря до Храму Неба. За яскравістю свічення його граней можна було віднайти дорогу до Чінтамані. На той час кристалом-додекаедром володів один із далеких предків доктора Прасада брахман Раджагопалан.

Якось на привалі після бою Раджагопалан (при ньому завжди незмінно перебували ще троє жерців, щоб у скрутну хвилину порятувати володаря додекаедра), виймаючи з торбини їжу, несподівано помітив, що кристал світиться. До Чінтамані було надто далеко, щоб через його вплив могло виникнути таке інтенсивне свічення, отже, неподалік мусила знаходитись одна з Зоряних Реліквій. Досить швидко брахман встановив, що реліквія — у молодого чужинця, про відвагу якого у війську Шіваджі ходили легенди…

— Вам, очевидно, буде цікаво дізнатися, — зробивши паузу, продовжував свою розповідь Крішан Прасад, — що цього сміливця звали Андрієм Почекайбр атом. Запорізький козак воював на боці індійців. Зваживши все, Раджагопалан вирішив відкритися козакові й розповісти про свій додекаедр. В руках у козака, ніби пароль-відповідь, засяяла глибоким зеленим кольором чаша-кристал. Почекайбрат розповів, що виконує заповіт свого французького побратима — передати Чашу Святого Грааля у Храм Неба.

— Дивно, — задумливо мовив Аркадій Олександрович, — легендарна середньовічна реліквія, на пошуки якої вирушили найблагородніші рицарі короля Артура і Круглого Столу — знаменитий сер Персіваль, батько Лоенгріна, сер Боре де Ганніс, сер