Едуард Шторх - Ловці мамутів

коней. Стопка якусь мить дивився на них, а тоді побіг ліском до Білої скелі сповістити плем’я. Йти було важко. Стопка кричав, але ніхто не чув його. Прибіг, коли було вже пізно.

Поки скликав плем’я, дикі коні забігли за скелі й шаленим галопом помчали по плоскогір’ю. Це була велика втрата для племені, бо такого великого табуна тут іще ніхто не зустрічав. Ото було б м’яса! А може, табун ще повернеться…

Поринувши в думки, юнак узяв кусок оленячого рога та скалку кресального каменю й став скребти ріг біля розсохи. Незабаром Стопка пробив ріг наскрізь. Задивився на лискуче річкове плесо та на гірські вершини, що гарно синіли вдалині.

Чи повернуться коні? Чи зможе Стопка полювати на них? Ех, лови на коней! Стопка згадав, як торік плем’я ловило їх. Тоді в Стопки були ноги цілі, він міг бігати…

Хлопець почав різьбити на поверхні рога якісь риски і — диво! — вирізьбив коня.

Радіючи з успіху, він вирізьбив іще трьох коней. Ото всі дивуватимуться його хистові!

Сонце вже стояло високо, коли в стійбище примчав задиханий Вивірчак і сповістив, що табун коней з’явився знов.

Вивірчакові вигуки розбудили Мамутика. Ватаг, геть мокрий од поту, підхопився, витер хутром обличчя й сказав, що він уже одужав і піде на лови. Даремно Дярга вмовляла його:

— Не ходи нікуди. Ліпше вогонь стережи!

Мамутик розсердився:

— Чи я вам жінка?! Вже тільки в сторожі й годен?! Ні, не такий я ще каліка! Вилежався! Годі!

Підскочив Вивірчак і подав ватагові спис. Мамутик устромив пальці в рот і оглушливо засвистів. Негайно позбігалися всі ловці, які були поблизу.

— Гайда! — рішуче гукнув Мамутик до Вивірчака та Копчема й рушив уперед, спираючись на великий спис.

Він хитався, йшов кволо, але не піддавався. Неподалеку на полянці на нього чекали ловці. Вони увітали ватага бадьорими криками й показали на великий табун диких коней удалині.

Сьогодні буде славне полювання! У ловців палали очі. Мисливський запал розбурхав їм кров. Кожен мріяв відзначитися. Жінки і підлітки теж візьмуть участь у ловах — виганятимуть коней. Ніхто не байдикуватиме, коли чекається на таку багату здобич.

Після короткої наради ловці за Мамутиковим наказом розбилися на невеличкі загони. Одні стали чатувати біля шляху, де була колись пастка на мамутів, інші подалися на плоскогір’я, де паслися коні. Обійшли табун, але сторожкі тварини зачули ловців і помчали на широку половину за Білою скелею.

Тоді вискочили ловці, що ховались біля пастки, й погнали коней на високий хребет над річкою. Решта ловців миттю заступила табуну дорогу до води.

Жінки та діти поквапливо запалювали головешками суху траву на гребені гори, й східний вітер гнав дим прямо на табун. А поміж вогнями гасали дітлахи й несамовито горлали. Зацькований табун щораз ближче підбігав до скелястого урвища над річкою.

Ватаг подав знак, і враз усі ловці з грізним галасом, розмахуючи палицями та сокирами, кинулися до коней. Вони гнали табун на край урвища. Двоє коней в шаленому розгоні сторчма покотилися вниз. Решта спробувала повернути, але з двох боків дорогу заступили ловці, а посередині швидко розповзався вогонь.

Вожак-жеребець перелетів над палаючою травою у тому місці, де кам’янистий ґрунт поріс ледь-ледь. Інші коні кинулися за ним, і незабаром один за одним зникли вдалині.

На самому гребені гори, між двома чагарниками, відважний Забіяка спробував налякати табун. Та дикі коні збили ловця на землю й промчали через нього. Поблизу цієї миті нікого не було, щоб прийти Забіяці на допомогу. Дим палаючих кущів заслонив од усіх останній хоробрий учинок ловця.

Тим часом діти криком та камінням налякали двох коней та лоша, й ті повернули назад. Ловці притисли їх до краю урвища. Лоша намагалося десь зачепитися, але нестримно полетіло вниз. Двоє коней з поламаними ногами вже лежали під скелею. Лошатко покульгало до води, й течія підхопила його.

Поранених коней добили камінням. Тих, що скотилися до води, повитягали.

Все плем’я зійшлося тепер на березі під горою.

Укмас підходить останній і несе в руках гарне вовче хутро. Розповідає, що Забіяка лежить мертвий на гребені гори, — оскаженілі коні розчавили його… Укмас повернув труп обличчям до сонця й понастромляв навколо нього в землю гілок.

На мить запала тиша. Діти тулилися до матерів, ловці вражено дивились один на одного. Забіяка загинув!

— Ні з ким не дружив!

— Добре вчинили коні!

— Вовки його з’їдять!

— Матимемо спокій!

— Але він був добрим ловцем!

— Нам бракуватиме його!

Згодом прийшли ще кілька жінок з дітьми, які десь забарились, а з ними й Мамутик.

Жінки почали пекти й коптити м’ясо. Чоловіки відпочивали й захоплено розповідали про свої подвиги під час сьогоднішніх ловів.

Хороший настрій охопив усіх. Навіть ватаг забув про втому й гаряче вихваляв мужність своїх ловців. Дярзі вже не треба розпікати каміння.

Мамутикове плем’я задоволене.

ОБМІННА ТОРГІВЛЯ

Наступного дня Мамутик вирішив, що племені треба поновити запаси кресального каменю. М’яса зараз у них удосталь, тож треба виготовити зброю й знаряддя до приходу суворої зими.

Ватаг звелів зібрати добро племені — оленячі роги, різні хутра та шкури — й вирядив чотирьох чоловік з цим вантажем у дорогу, десь виміняти що-небудь. Чотирьох ловців переправили через річку аж за острів. Звідси вони пішки попрямували на південь, несучи на головах повні