Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

Щодо вчинення декількох злочинів, кожен з яких містить ознаки одного і того ж кваліфікованого складу злочину, передбаченого у частині статті КК, яка встановлює більш сувору відповідальність, ніж лише у випадку кваліфікації цього злочину за ознакою вчинення його повторно (два грабежі з проникненням у житло або у великих чи особливо великих розмірах), то в літературі є підхід, який пропонує розглядати таку ситуацію з позиції конкуренції кримінально-правових норм.

Правило подолання конкуренції норм про кваліфікований та особливо кваліфікований склади для більшості вчених є безсумнівним: вчинене повинно кваліфікуватися за нормою про особливо кваліфікований склад. Однак науковці по-різному обґрунтовують підставу вибору кримінально-правової норми для застосування в цьому випадку.

Одні вчені вважають, якщо злочин вчинено за наявності кількох кваліфікуючих обставин, то покарання не повинно бути нижче, ніж за будь-якої з них, в тому числі найбільш тяжкої, тому застосовується норма з найбільш суворою санкцією[332]. Зазначається також, що цей висновок випливає з того, що законодавець кримінально-правовою нормою, яка містить особливо кваліфікуючі ознаки, охопив всі ті випадки аналогічних злочинів, коли одночасно в злочинному діянні були кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки[333]. Найбільш прийнятною аргументацією щодо підстави для обрання з-поміж двох конкуруючих спеціальних кримінально-правових норм однієї для кваліфікації одного вчиненого суспільно небезпечного діяння повинна бути система принципів кримінально-правової кваліфікації. Причому саме система як взаємопов’язана, взаємозумовлена сукупність, а не окремо взяті, відібрані принципи[334]. Звернення до такої підстави визначення пріоритету однієї з конкуруючих спеціальних норм зустрічається і в праці Л. В. Іногамова-Хегай, де вказано, що правило подолання конкуренції норм про кваліфіковані склади як спеціальні ґрунтується на загальноколізійному принципі про неможливість двічі нести покарання за один і той самий злочин й необхідності дотримуватись принципу справедливості призначення кримінального покарання[335].

Отже, саме поняття принципів кримінально-правової кваліфікації містить вказівку на те, що вони можуть бути підставою обрання певної кримінально-правової норми для оцінки суспільно небезпечного діяння з позиції кримінального права. Не є винятком і ситуації конкуренції кримінально-правових норм, видом якої є конкуренція спеціальних норм між собою, а саме про кваліфікований та особливо кваліфікований склад злочину.

Наприклад, у випадку, коли особа вчиняє дві крадіжки, кожна з яких сама по собі вчинена без кваліфікуючих ознак, дії особи повинні кваліфікуватися відповідно до принципів кримінально-правової кваліфікації за ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки ці злочини передбачено різними частинами однієї статті КК. Другий злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 185 КК України саме за ознакою «вчинення злочину повторно». Ця ознака фігуруватиме лише в рамках юридичного формулювання обвинувачення тоді, коли злочин вчинила особа за більш обтяжуючих обставин, ніж повторність злочинів. Зокрема, якщо особа вчиняє крадіжку без обтяжуючих обставин, а згодом — крадіжку з проникненням у житло, то дії особи слід кваліфікувати за сукупністю статей, передбачених ч. 1 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України. Другий злочин кваліфікується за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки саме цією частиною статті передбачено більш обтяжуюча обставина, ніж вчинення злочину повторно, — вчинення злочину з проникненням у житло. У всіх випадках конкуренції кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу злочину необхідно застосовувати норму про особливо кваліфікований склад злочину[336]. Окрема кваліфікація за ознакою повторності в такому разі не потрібна.

Однак, судова практика не завжди дотримується цього правила. Наприклад, Галицький районний суд м. Львова засудив А. за те, що на початку вересня 2005 р. близько 12.00 год., перебуваючи в приміщенні Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника, що на вул. Бібліотечній, 2, в м. Львові, шляхом вільного доступу, таємно упродовж дня викрав зі сховища № 12, яке знаходиться на третьому поверсі будівлі п’ятнадцять журналів «Przyiacel Ludu» вартістю 500 грн. кожен на загальну суму 7500 грн.

Він же 20 вересня 2005 р. повторно в нічний час по риштуванню піднявся на третій поверх бібліотеки та проник в сховище № 11, звідки таємно викрав 36 журналів «DIE GRAFISCHEN KUNSTE» вартістю 200 грн. кожен на загальну суму 7200 грн. і один зошит «Exlibris» вартістю 300 грн. Усього він викрав майна на загальну суму 7500 грн.

Він же 28 вересня 2005 р. близько 16.00 год., знаходячись в приміщенні бібліотеки шляхом вільного доступу, оскільки проводив там ремонтні роботи, таємно викрав зі сховища № 11 чотири зошити «Ехlibris». Викрадені зошити А. заховав на другому поверсі приміщення Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника за листами гіпсокартону, щоб у подальшому винести з приміщення, однак його затримали працівники бібліотеки і чотири зошити «Exlibris» було повернено в сховище № 11[337].

Дії засудженого органи досудового слідства кваліфікували за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України. Однак, суд вважає, що його дії було б правильно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна, з проникненням у приміщення, повторно. Що стосується кваліфікації дій підсудного досудовим слідством за ч. 1 ст. 185 КК України, то суд вважає, що її потрібно виключити з обвинувачення, оскільки вказана частина охоплюється ч. 2 ст. 185 КК