Тадеуш Доленга-Мостович - Кар’єра Никодима Дизми

— Не можу.

— Хіба є якісь герметичні перешкоди? — таємниче спитала чорнява.

— У мене є свої причини.

Графиня Конецьпольська заламала руки.

— Магістре! Відкрийся нам, може, то якісь дурниці?

— Е-е-е, — махнув рукою Дизма. — Я не розуміюся на цьому.

Панна Стелла обурилась:

— Ви?! Це ви не розумієтесь? Прошу, Магістре, не жартуйте з нами. Зрештою, у пані Лялі є одкровення, що тільки ви можете бути Великим Тринадцятим.

— Та в мене зовсім немає часу! — сердився Дизма.

— Магістре, це займе у вас так мало часу! Адже містерії відбуватимуться тільки раз на місяць.

— Не хочу.

Жінки розпачливо перезирнулись. Раптом чорнява піднесла руки вгору і трагічним голосом прошепотіла:

— Іменем Всемогутнього Ордену заклинаю тебе: відкрий серце твоє для трьох віковічних променів!

Пані Ляля схрестила руки на своїх високих грудях і побожно схилила голівку.

Никодим трохи злякався. Взагалі він не був забобонний, але все-таки… може, й справді є жінки, лихі на очі, і їм легко наврочити людину.

У присадкуватої панни Стелли були такі несамовиті очі, і вони так пронизували його, що Никодимові аж моторошно стало.

Він почухав голову.

— Так одразу, не подумавши, я не можу… Треба обмізкувати…

Стелла переможно глянула на пані Лялю і вигукнула:

— Ну звичайно! Наказуйте, Магістре! Хоч ми знаємо від пана Терковського, який каже, що у вас є таємнича сила, отже…

— Що там Терковський знає! — перебив Дизма, сердитий, що не може викрутитись. — Я сам не знаю, про що, власне, йдеться, що має бути…

— Хвилиночку, Магістре! — спинила його панна Стелла і сягнула до сумочки. — Я зараз дам вам статут Ложі і Три Канони Знання.

Вона дістала з сумки невеличку брошурку та кілька аркушів, надрукованих на машинці, і все це подала Никодимові.

— Прекрасно! Перегляньте оце, Магістре. Дві години вистачить, правда, Лялю? Ну, тоді до побачення, ми залишимо вас тут самого. О сьомій, перед обідом, зберемося, щоб з ваших уст почути остаточну думку. Хай Мудрість Зірки осяває дороги твоєї мислі!

Обидві вклонились і мовчки вийшли.

— Подуріли баби! Трясця вашій матері! — вилаявся Дизма і з розгону швиргонув геть у куток папери, які тримав у руці.

От рахуба! Усе це звалилося на нього так несподівано і пахло чи то великим шахрайством, чи якимись витівками з духами.

«Чим тільки ці люди не забивають собі голови! Грошей повно, видне становище, так ні — ще вигадують собі казна-що! Клепок у цих баб немає чи що!»

У ньому росла злість на самого себе, — попався, допустив, щоб його хитрощами заманили сюди. Було б це у Варшаві — пішов би собі додому та й край…

Все-таки треба глянути, що там пишеться в отих паперах.

Підняв брошуру і вилаявся: вона була надрукована французькою мовою. Шпурнув би її знову додолу, коли б не візерунок чи скоріше — малюнок. Він зацікавив Дизму.

Там було намальовано велику залу без вікон. Посередині на троні сидів, заплющивши очі, якийсь худий чоловік із чорною бородою. Над головою у нього сяяла зірка з трьома променями і палало три смолоскипи. Довкола на землі лежали ниць голі жінки.

Полічив кінчиком сірника. «Дванадцять!.. Ага, це, мабуть, оті паломниці… А цей тип — то, виходить, я… Що за чорт!»

Почав гортати сторінки. На останній теж був малюнок; побачивши його, Никодим здригнувся: малюнок зображав цапа з людським обличчям і дванадцятьма рогами.

Тепер він уже не сумнівався: «Диявол». Никодим не вірив ні в бога, ні в чорта, але тут перехрестився, а тоді на всякий випадок ще й схопився за гудзик.

«Фу, свині!»

Відтак перейшов до аркушів машинопису і з полегкістю зітхнув, побачивши там польську мову.

Читав дуже уважно. Деякі абзаци перечитував по два-три рази і все-таки багато чого не розумів, головне тому, що не знав безлічі слів.

З усього прочитаного втямив, що йдеться про створення «об’єднань сестер», що метою такого об’єднання має бути наближення до ідеалу трьох прав: життя, любові і смерті; що найвищої мудрості досягають через втіху духа, тіла і розуму, що для цього дванадцять паломниць повинні відчути якусь Благодать Рабства і обрати Діву-заступницю, котра знайде Володаря Волі, Магістра Зірки, Дарителя Розуму; його й називатимуть Великим Тринадцятим. Там же Никодим довідався, що такий обранець повинен відзначатися видатними талантами, бути людиною мудрою, творчою, плодоносною, а насамперед мати нечувано сильну волю і міцне здоров’я.

Великий Тринадцятий виконує свої функції протягом трьох років, а тоді обирають нового. В тому ж параграфі була примітка, що Великий Тринадцятий має необмежене право повелівати паломницями, а за непослух карати їх на свій розсуд. А от за зраду таємниць Ложі є тільки одна кара — смерть.

Далі йшли описи обрядів, де мовилося про єднання духом і тілом, про вживання вина, про молитви і розмови з небіжчиками.

Наприкінці було застереження, що не можна прирівнювати Ордену до культу чорної чи білої магії.

Никодим склав папери і замислився.

Не було сумніву, що це якесь збіговисько, де діло не обходиться без нечистої сили. Дорого дав би він, щоб міг знати про це перед виїздом із Варшави. Ого, тоді й десяток графинь не затягнули б його сюди. А тепер?..

Хто відає, що з ним зроблять оті «паломниці», якщо він одмовить… Втаємничили його, а щоб не виказав їх — ще заподіють щось лихе… Сказано ж тут, що за зраду можуть угробити.