Марина Рибалко - Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг

обіцяла, що коли ми повернемося, всі станемо такими, якими залишили наш рідний світ, навіть знову будемо дітьми. І все буде так, як тоді, бо там пройшло зовсім мало часу. — Він помовчав трохи і запитав: — Як тобі тут ведеться?

— Добре, — Марічка дивилася на своїх друзів і не знала, що сказати. Вона підійшла до них, промовила крізь сльози:

— Денисе, ти майже такий, як я запам’ятала, лише старшим став. А тебе, Іринко, я ледь упізнала. Ти така красуня!

Вона присіла до Макса. Він промовив з невеселою посмішкою:

— Не віриться, що це я?

— Так. Важко уявити, — відповіла Марічка. — А давно ви тут, у цьому світі?

— Три роки, навіть трохи більше. А ти?

— А я вже дев’ять років. Це багато. Навряд чи тепер я могла б повернутися до Реальності з вами.

— Але ж ми прийшли, щоб врятувати тебе! — схвильовано промовив Денис. — Твоя бабуся так переживала через твоє зникнення, а подумай про батьків! А ми? Ми що, марно блукали цим світом, пережили стільки всього за ці три роки?

Марічка стисла кулаки до болю, але промовила те, що мусила:

— Я не повернуся. Пробачте. Повертайтеся без мене.

Вона хотіла обійняти Дениса, але він відступив на крок назад. Червоний Король підійшов до них, простягнув три сектори «Скіфського сонця» на мотузочках і повідомив, що в замку амулет не працює, потрібно йти до лісу. Денис взяв «сонце» мовчки, поглянув на Пашка, Іринку та Макса, промовив:

— Ходімо! — і пішов навмання до великих дверей, що були напроти трону. Вони скидалися на вихід.

— Там можуть бути вовки! — навздогін гукнула Марічка. — Ось, візьміть ці сірники про всяк випадок. Вони незвичайні, палають, як факел.

Марічка підбігла до Іринки, простягла їй дивний великий коробок сірників, обійняла її і непомітно для інших прошепотіла щось на вухо. Потім повернулася до Короля. Він дивився на Марічку. Сльози в її очах викликали у нього незнане раніше хвилювання, бажання втішити. Але він не міг нічим зарадити, бо не міг відпустити її. Арсеніка сиділа на сходинці, що вела до трону, затуливши обличчя рукою, щоб ніхто не бачив, що вона також плаче. Марічка пішла до своєї кімнати. Король хотів піти за нею, але вона промовила жорстко:

— Залиш мене на самоті!

40. Несподіванки не скінчилися

Дорогою до лісу Денис не промовив ані слова. Пашко й Макс тихо розмовляли, здебільшого згадували події цих трьох років. Іринка поглядала на них, ніби хотіла сказати щось важливе, але не наважувалась. Коли підійшли до лісу, Денис обійняв Пашка, як рідного брата, подякував за все і скомандував:

— Приготуйтесь і візьміться за руки. Нам більше нічого робити в цьому світі.

— Зачекай, — наважилася нарешті взяти слово Іринка. — Марічка зараз має з’явитися. Запали цього сірника.

Денис із подивом подивився на дівчину:

— Чому ти думаєш, що вона має з’явитися, вона ж відмовилася?

— Марічка прошепотіла мені на вухо: «Я з вами. Зайдете в ліс — запаліть сірника, і я з’явлюся».

— Справді? — Денисові навіть стало ніяково, що він погано думав про Марічку. — Ну то коли всі готові, запалюю.

І він чиркнув сірником. З цієї трісочки зірвалося таке полум’я, ніби запалили смолоскип. Майже відразу поруч із Денисом виникла Марічка. Вона дмухнула на сірник, щоб згас, і схвильовано мовила:

— Мерщій тікаймо додому!

Але тепер усіх здивувала Іринка:

— Вирушайте, я лишаюсь.

Друзі подивилися на неї, вражені цими словами.

— Розумієте, я мала допомогти вам. Я зробила, що могла, а тепер я залишу вас. Це мій світ, іншого я не пам’ятаю. Пашку, можна я піду з тобою?

Пашко кивнув. Денис заперечливо похитав головою:

— Е ні! Ти не розумієш! Ми маємо повернутися всі разом. Навіть якщо доведеться забрати тебе силою. Інакше що ми скажемо твоїм батькам?

— Я не знаю. Я не хочу повертатися, боюся.

Пашко хотів сказати, що не дозволить забрати Іринку силою. Йому було б боляче розлучитися з нею, він волів би краще ходити за красунею слідом, як вірний пес, усе своє життя. Однак, коли Денис говорив про Іринчиних батьків, він згадав про своїх, які зараз невідомо де, і зрозумів, що мусить переконати дівчину повертатися додому. Він підійшов, ніжно взяв її за руки і, зазираючи в очі, тихо промовив:

— Іринко, думаю, тобі не варто відмовлятися. Коли б я мав можливість повернутися в дитинство, щоб лишитися зі своїми рідними, я б обов’язково повернувся.

Марічка знову попрохала:

— Хутчій, будь ласка, Король може з’явитися будь-якої миті.

— Мені жаль тебе засмучувати, та я вже тут! Ти добре навчилася мандрувати за допомогою вогню, люба моя.

Всі озирнулися. Король з’явився, як завжди, ефектно, сяючи рудим полум’ям. За мить він знову був схожим на звичайну людину. Денис з’єднав «Скіфське сонце», схопив за руки Марічку й Іринку і гукнув:

— Максе, давай лапи.

Макс зреагував миттєво, однак