Гілберт Кійт Честертон - Смиренність отця Брауна

Це сказав католицький священик — непоказного вигляду, скромної статури, з брунатним їжакуватим волоссям на великій голові й виразом незворушності на круглому обличчі. Щоправда, навіть якби він був такий прекрасний, як Аполлон, на нього ніхто б не звернув зараз уваги. Кожен уп'явся поглядом у шлях, що повертав з долини у село, яким справді наближався до них коваль Симеон, рухаючись звичними великими кроками і несучи на плечі ковальський молот. Це був незграбний височенний чолов'яга з глибокими, темними і зловісними очима та чорнявою бородою. З ним було ще двійко людей, і всі спокійно про щось балакали. Хоча коваль ніколи не був надто веселим, зараз він, можна сказати, почувався цілком у настрої.

— Боже мій! — вигукнув чоботар-атеїст. — У нього той молот, яким він вчинив цей злочин.

— Ні, це інший, — уперше промовив слово інспектор поліції, на вигляд — метикуватий чоловік з вусами піщаного кольору. — Той молот, яким він це зробив, лежить під стіною церкви. Ми не рухали ані тіло, ані знаряддя, залишивши все, як було.

Всі оглянулися, а скромний священик перетнув подвір'я і ретельно оглянув інструмент, що там лежав. Це був чи не найменший і найлегший з купи ковальських молотів, між якими він був би зовсім малопомітним, але його залізна поверхня була закривавлена і до неї прилипли жовті волосини.

Після мовчанки, він, не відводячи погляду від молота, голосно і вже жвавіше промовив:

— Пане Гібс, ви, мабуть, помиляєтеся, — принаймні у тому, що вважаєте, ніби у цій справі немає жодної таємниці. Але як міг гігантський злочинець нанести удар такої сили невеликим молоточком. Це, воістину, справжня таємниця.

— Та облиште той молот, — збуджено гукнув Гібс. — Краще скажіть, що будемо робити з Симеоном Барнсом?

— Він тут ні до чого, — спокійно сказав священик.

— Чоловік добровільно, нічого не підозрюючи, повертається додому. Я знаю обох його супутників. Це добропорядні люди з Гринфорда, які йдуть до пресвітеріанської церкви.

Він ще говорив, а із-за рогу церкви вийшов високий коваль й, ступивши на власне подвір’я, зупинився, як вкопаний, і випустив з рук молот на землю. Інспектор, обличчя якого виражало непроникну строгість, негайно підійшов до коваля.

— Я не запитуватиму вас, пане Барнс, — сказав він, — що ви знаєте про ту трагедію, яка трапилася на вашому подвір’ї. Можете не відповідати. Я сподіваюся, що не знаєте і зможете нас у цьому переконати. Але я мушу виконати свій обов’язок: іменем короля, я арештую вас за вбивство полковника Нормана Богуна.

— Ти маєш право мовчати, — сказав чоботар офіційним тоном. — Це ще мають довести. Ще навіть не доведено, що те тіло з розчавленою головою — це тіло полковника Богуна.

— Це зробити неважко, — сказав лікар, що стояв поруч вікарія. — Тут детективу не вийде. Я був приватним лікарем полковника і знаю його тіло краще, ніж він сам. У нього були гарні руки, але з особливостями: другий і третій пальці були однакової довжини. Так що не може бути жодних сумнівів, що це — тіло полковника.

Лікар знову поглянув на трупа з розтрощеною головою, що лежав під стіною. Остовпілий коваль теж не зводив з нього свого залізного погляду.

— То що, полковник Богун мертвий? — промовив він.

— Ну й дідько з ним.

— Замовкни! Не кажи нічого, — вигукнув чоботар-атеїст, аж підстрибнувши в екстазі від того, що в Англії таке прекрасне законодавство. Адже переконаний атеїст — це найбільш законослухняний громадянин.

Коваль поглянув на нього через плече з лютим виразом обличчя.

— Послухай, безбожнику, ти б не гавкав, як та лисиця, коли б світ не підтримував, таких як ти, — сказав він, — але Бог все бачить, і незабаром ти сам у цьому переконаєшся.

Вказавши правицею на труп, він запитав:

— Коли той пес здох за свої гріхи?

— Стежте за тим, що кажете, — докорив йому лікар.

— Стежте за тим, що пише Біблія, тоді я теж стежитиму за тим, що кажу. Коли його вбито?

— Я бачив його ще о шостій ранку, — несміливо промовив Вілфред Богун.

— Бог добрий, — сказав коваль. — Пане інспектор, я не маю нічого проти того, щоб ви мене заарештували. Навпаки, то ви можете бути проти мого арешту. Мені байдуже, що суд зіпсує мою репутацію, але ж вам не все одно, коли ви почнете свою кар’єру з провалу?

Солідний інспектор уперше глянув на коваля з живим інтересом, і так зробили всі присутні, окрім невисокого дивного священика, який продовжував розглядати той невеликий молот, яким було завдано смертельного удару.

— Отам, біля кузні, стоять двоє людей, — вів далі коваль з переконливою ясністю в голосі. — Це добрі майстри з Гринфорда, яких тут всі знають, і вони готові заприсягтися перед ким завгодно, що ми разом усю ніч до світанку і ще довгий час потому перебували в одній кімнаті, де відбувалося засідання нашого комітету відродження віри. Так що наші чесні душі врятовані. Крім того, у самому Гринфорді ще із двадцятеро людей можуть під присягою підтвердити моє перебування там. Якби я був поганцем-язичником, я б не попереджав вас, що попереду — провалля, але я — християнин, тому я дам вам шанс і запитаю, чи ви зважите на моє алібі зараз, чи хочете почути його вже в суді?

Інспектор, що досі був безпристрасним, виявив помітну стурбованість і сказав:

— Звичайно, я не проти, якщо матиму досить переконливих доказів, щоб зняти з вас підозру вже зараз.