Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

з головою уряду був майже неможливим — навіть попри те, що сам Гаршоу вважав нижчим від своєї гідності оточувати себе буферами, гідними його статусу. Так, коли дзвонив телефон — звісно, якщо він був під рукою, — то Гаршоу відповідав особисто, адже будь-який з цих дзвінків міг ощасливити Джубала можливістю нагрубіянити якомусь незнайомцю за те, що той посмів порушити його спокій без причини — адже «причини», згідно з переконанням Гаршоу, існували не для незнайомців.

Джубал знав, що може й не сподіватися, — що такі ж умови створили й у Виконавчому Палаці; містер Генеральний Секретар не відповість на жоден з його дзвінків. Проте впродовж довгих років Гаршоу вправлявся в мистецтві спроб обхитрувати людські звичаї; відразу ж після сніданку він бадьоро та енергійно взявся за справу.

Значно пізніше Джубал був втомлений — і дуже розчарований. Лише його ім'я провело його повз три шари захисту офіційних ляскальників, адже він був достатньо важливим VIP, щоб під час розмови з ним вони ніколи не кидали слухавку. Замість цього його перенаправляли від секретаря до секретаря, перемикали розмову з режиму голос-та-зображення на красивого вихованого молодого чоловіка, який, здавалося, хотів обговорювати питання нескінченно, причому без помітного роздратування, — і не мало значення, що саме говорив Гаршоу: він однак не погоджувався з'єднати його з Ясновельможним містером Дугласом.

Гаршоу знав, що прискорить події, якщо згадає Людину з Марса, — і що точно дуже сильно пришвидшить події, якщо вимагатиме зустрічі з ним. Але він був дуже не впевнений в тім, що ця дія полягатиме саме у спілкуванні один на один із самим Дугласом. Навпаки: він вважав, що будь-яка згадка про Людину з Марса знищить найменший шанс дотягтися до Дугласа. Проте в одному випадку таки викликав агресивну реакцію від підлеглого, хоча й не прагнув цього. З досвіду він знав, що завжди простіше домовитися з головним. Тоді, коли життя Бена Кекстона висіло на волосині, Гаршоу не міг ризикувати, щоб зазнати невдачі через нестачу влади у підлеглих — чи їх надмірну амбітність.

Але ці м'які відмовки випробовували його терпіння. Нарешті він огризнувся:

— Юначе, якщо у вас немає повноважень, то дозвольте мені поговорити з тим, у кого вони є! З'єднайте мене з містером Берквістом!

Посмішка раптом зникла з обличчя підлеглого-маріонетки, і Джубал радісно подумав, що нарешті натрапив на слабке місце. Тож він використав свою перевагу:

— Ну? Не сидіть же без діла! Подзвоніть Ґілу по вашій внутрішній лінії та скажіть, що його чекає Джубал Гаршоу. Передайте, як довго ви змусили мене чекати, — Джубал прокрутив у відмінній пам'яті все, про що доповів Свідок Кавендіш стосовно зникнення Берквіста, плюс звіти з детективного агентства. «Так, — подумав він радісно, — цей щабель щонайменше на три сходинки нижчий за той, на якому був Берквіст, тож трусонімо його трохи... і видеремось ще на кілька сходинок у процесі».

Без жодного виразу на обличчі йому відповіли:

— У нас немає ніякого містера Берквіста.

— Мене не хвилює, де він! Якщо ви не знаєте Ґіла Берквіста особисто, запитайте у свого боса. Містер Ґілберт Берквіст, особистий помічник містера Дугласа. Якби ви працювали у Палаці більше, аніж два тижні, то хоча б бачили містера Берквіста з відстані — тридцять п'ять років, близько шести футів та вісімдесяти фунтів, русяве волосся, трохи рідкувате згори, часто посміхається і має ідеальні зуби. Ви бачили його. Якщо ви не смієте турбувати його особисто, то зваліть це на свого боса. Але досить гризти нігті: зробіть хоч щось. Бо я починаю нервувати.

Молодий чоловік абсолютно спокійно сказав:

— Будь ласка, зачекайте. Я дізнаюся.

— Я точно зачекаю. З'єднайте мене з Ґілом.

Зображення на телефоні змінилося на рухому абстракцію; запис приємного жіночого голосу сказав:

— Будь ласка, зачекайте, поки ваш дзвінок опрацюють. Ця затримка не буде оплачена з вашого рахунку. Будь ласка, відпочивайте, поки...

З'явилася заспокійлива музика, яка перекрила голос; Джубал відкинувся назад і озирнувся. Анна, очікуючи, читала, сидячи за межами кута огляду телефону. З іншого боку був Людина з Марса, який також був відсутній у межах кадру. Він дивився картинки по стерео і щось слухав у навушниках.

Джубал думав, що мусить запам'ятати: тільки-но зникне межова необхідність, потрібно буде повернути ту непристойну базікалку в підвал, де їй якраз і місце.

— Що дивишся, синку? — запитав він, нахилившись та перемкнувши мікрофон на низький рівень.

Майк відповів:

— Я не знаю, Джубале.

Звук підтвердив те, що Джубал і підозрював завдяки своєму швидкому погляду на зображення. Сміт слухав трансляцію каналу фостерітів. Зображений пастор не проповідував, а, здавалося, читав церковні записи:

— ...молодша команда «Дух у дії» проведе практичну демонстрацію перед вечерею — тож приходьте раніше, і ви побачите, як летить пір'я! Тренер нашої команди, брат Горнзбі, попросив мене передати вашим хлопцям по команді взяти лише шоломи, рукавиці та палиці — цього разу ми не збираємося йти за грішниками. Однак на випадок надмірних поривань Маленький Херувим разом з його аптечкою першої допомоги буде поруч.

Пастор зупинився і широко всміхнувся:

— А зараз чудові новини, мої діти! Повідомлення для брата Артура Ренвіка та його гарної дружини Дороті від янгола Рамзая. Ваші молитви було почуто, і ви відправитеся у рай на світанку, у четвер! Підведися, Арте! Підведися, Дотті! Вклоніться!

Камера повернулася, показуючи зібрання й зосереджуючись на братові та сестрі Ренвік. Під дикі аплодисменти та вигуки «Алілуя!» брат Ренвік відповідав боксерським потисканням рук над головою, в той час як дружина поруч з ним почервоніла та, посміхаючись, витирала очі хустинкою.

Камера повернулася до пастора, який підняв руку, вимагаючи тиші. Він бадьоро продовжив:

— Вечірка «Bon Voyage» для родини Ренвік почнеться одразу ж після опівночі, і до того часу двері мають бути зачинені. Тож приходьте сюди раніше, і зробімо це найщасливішою вечіркою, яку наша група коли-небудь бачила, — бо ми всі пишаємося Артом і Дотті. Похорон відбудеться через тридцять хвилин після світанку, а відразу ж по тому буде сніданок — на користь тим, хто рано йде на роботу.

Пастор раптом став дуже суворим, і камера наближалася до нього, аж доки весь екран не заповнила лише сама його голова:

— Після нашої останньої «Bon Voyage» церковний сторож знайшов порожню пляшку від пива в одній з кімнат Радості... цей напій створений грішниками. Це минуло і вже зроблено, — але брат, який спіткнувся, зізнався, і прийняв семикратну кару, і навіть відмовився від звичайної