Олєґ Панфілов - Антирадянські історії

той не їсть!» (2 Сол. 3:10). В іронічному антирадянському викладі того часу фраза звучала інакше: «Ми вдаємо, що працюємо, вони вдають, що платять нам зарплату».

Продовжуючи розмову про «это», процитую ще один анекдот, що недавно потрапив на очі. Один росіянин запитує іншого: «А чому американцям усе можна, а нам не можна?» «А тому що, — відповідає той, — у них, наприклад, виходить Південна Корея, а у нас — тільки Північна». Таємниче «это» повною мірою виявило себе із березня 2014 року в Криму, а тепер на окупованій території частини Луганської та Донецької областей. Загадкове «это» стало ще більш загадковішим, оскільки виявилося не українським, а імпортним — із Росії. Імпортери ідеології «это» самі з країни, де «это» вигадали. Вони — співробітники російських спецслужб, військовослужбовці російської армії та численна юрба політичних авантюристів, також із Росії.

Зараз «это» виглядає також не визначено, як 97 років тому. «Это» — Путін, «вєлікая Россія», «русскій мір», «православіє» і ще набір усіляких казок, вигаданих спеціально для війни з Україною. Як і в радянських традиціях, сучасне «это» знову має на увазі реальне щасливе життя з певною програмою наближення до благоденства і процвітання. Як і в радянській пісні, за «это» треба вмирати, не замислюючись і не запитуючи чому. Тому що так вирішило головне «это» — Путін. І борці знову їдуть у Східну Україну, гинуть, їх вивозять рефрижераторами. Це в ліпшому разі. Або спочивають під безіменними хрестами з номерами. Багато взагалі гниють у занедбаних копальнях.

Як і за радянських часів, про нове «это» на окупованій частині України російська пропаганда видала кілька десятків книг, знімається фільм, не покладаючи рук створюють сотні передач російські телеканали. І ніхто з них так і не подав програми розвитку бодай бачення того, як виглядатиме міфічна територія «Новоросія». У Криму все виявилося набагато прозаїчніше — окупована територія стала анклавом російського безладу без будь-яких шансів на розвиток, без власної електрики, енергетики і навіть інтернету. Кримське «это» виявилося радянським БАМом — недобудованим і кинутим. Таким само, як і багато «будов століття», ініційованих кремлівськими «это» — старезними, обвішаними орденами та самовдоволеними від власної значущості займаного крісла.

Якщо спробувати узагальнити сучасне російське «это» то воно, незважаючи на старання пропаганди, виглядає набагато примітивніше, ніж радянське. Більшовики хоча б знали, що їм треба:

Мы раздуваем пожар мировой, Церкви и тюрьмы сравняем с землей, — Ведь от тайги до британских морей Красная армия всех сильней![14]

У випадку з Україною виявилося, що британські моря для Путіна закінчуються маєтком Абрамовіча, російська армія, як і Червона, виявилася зовсім «не найсильнішою», а тому світової пожежі не вийде — санкції заважають. І на російську тайгу вже давно скоса поглядають китайці.

Сучасне російське «это» — ізольований від світу Путін, російська економіка, що котиться у прірву, рубель, що злітає вгору, і втрата авторитету країни, яка знову хоче того, чого сама не знає. Здається, цей феномен також є у російському фольклорі, коли царі посилали женихів царівни «туди, не знаю куди», щоб вони принесли те, «не знаю що». Зрештою, російська пропаганда мало чим відрізняється від казкового фольклору: боянів із гуслями замінили лискучі від зарплат пропагандисти й високі технології, що дозволяють сучасних билинників увіпхати з допомогою телевізора у кожну російську оселю.

Путін — найвідчайдушніший з-поміж усіх російських диктаторів останніх двох століть. Лєніну було простіше — Європа, що зализувала рани після Першої світової війни, проґавила появу більшовиків, які напрочуд швидко скинули Росію в економічну прірву. Колись російську пшеницю споживала вся Європа і не лише вона, але, захопивши владу, більшовики в боротьбі за міфічне «это» ще кілька десятків років знищували населення, насамперед, селян. Годувати і себе, і Європу виявилося нічим. Зараз Європа — сильна й багата і їй зовсім не потрібен новий російський диктатор з його новим «это».

Нове російське «це», вибачте за тавтологію, — це не процвітання. Це зовсім не прогрес і розвиток. Це — незаконність і недотримання прав людини. Це постійне приниження і переслідування національних меншин. Це, нарешті, новий російський фашизм. Путінське «это» — деградація і регрес. Йому ще вдається переконувати росіян помирати за «это», поки є пропаганда.

І останнє. Невизначене поняття «это» замінює інші слова, які допомагали у створенні демократичних держав. Наприклад, слова «свобода» і «демократія». Більшовики, а за ними й Путін, закликають вмирати за «это», тому що бояться, що люди захочуть боротися за свободу.

РОСІЙСЬКЕ ІСТОРИЧНЕ БОЖЕВІЛЛЯ: РОСІЯНИ ЗАСНУВАЛИ КРИМ, РИМ І БРИТАНІЮ

Днями побачив відео, у якому кандидат історичних наук, етнолог, мистецтвознавець Свєтлана Жарнікова цілком серйозно розповідає, що британці походять від росіян. Виявляється, як оповіла член Російського географічного товариства, у росіян дуже давно була традиція виганяти своїх хуліганів якнайдалі. Цим «якнайдалі» виявилися Британські острови. «Вчена» пані пояснює, що тоді Британія була під льодовиком, а традицію виганяти правопорушників англійці зберегли, заселивши своїми хуліганами Австралію. Ще я почув, що перш ніж висилати, російським хуліганам «брили» голову, «зрізали оселедець» (!), звідси і походить слово «бриті», тобто британці.

Так я несподівано дізнався, що у росіян були оселедці, але з покаранням трапився казус — Британські острови були вкриті льодом 12 тисяч років тому. Свєтлана Жарнікова чомусь не стала зупинятися на подробицях російської історії I тисячоліття до нашої ери. Хоча інші російські «історики» стверджують, що насправді давніми русами були індоєвропейці, які перекочували в 4000–1000 століттях до нашої ери. У цьому запевняє президент Академії фундаментальних наук Андрєй Тюняєв у своїй книзі «Русский Китай».

Академія фундаментальних наук — некомерційна організація, до якої входить ще один інститут, — давньослов’янської і давньоєвразійської цивілізації. Керівник інституту Валєрій Чудінов — автор феноменального відкриття. Він пояснив, розглядаючи зображення на етруських дзеркалах, що Грузія — це історична частина Росії: