Террі Пратчетт - Химерне сяйво

— Трішки? — Бетан повела бровою. — Трішки чарівна?

— Достатньо чарівна, якщо вже тобі так кортить почути, — визнав він, відступаючи подалі, а тоді — врешті:

— Ну, гаразд, — не витримав він пронизливого погляду Бетан. — Вона — чарівна. І я нічого не можу з цим вдіяти. Ті проклятущі двері, мабуть, знову з’явились і незабаром щезли, так?

— Так, а ще нас зовсім не тішить ота штука під стелею.

Він поглянув догори і нахмурився. Тоді дмухнув крізь намистинчасту шторку у прохід, який ледь виднівся серед краму. Щось забрязкало, загуділо, і чорна куля зникла у напівтемряві. Натомість з’явилися, один за одним, жмутик сухих трав — підвісна реклама якогось зілля, що мало б, напевне, сприяти міцному й спокійному сну і про яке Двоцвіт ніколи не чув, лицарські обладунки та опудало крокодила, чий вигляд правдоподібно виражав нестерпну муку і подивування.

Власник крамниці повернувся.

— Так краще? — спитав він.

— Набагато, — сказав Двоцвіт, але не дуже впевнено. — Трави мені до вподоби.

В цей момент почувся стогін Ринсвінда. Чарівник приходив до тями.

Існувало три теорії, що пояснювали феномен мандрівних крамниць чи, як вони здебільшого відомі, tabernae vagantes.

Перша з них стверджувала, що багато тисяч років тому десь у мультивсесвіті виникла раса, єдиним хистом якої було вміння купувати крам за півціни і перепродувати його з добрим зиском. Невдовзі вона вже тримала в руках велику галактичну імперію чи, як вони її називали. Емпоріум, а її найбільш просунуті представники зуміли облаштувати свої крамниці унікальними силовими установками, що були здатні пробиватися навіть крізь темні товщі самого простору і розгортати жваву торгівлю. Минуло багато часу відтоді, як світи Емпоріуму зазнали теплової смерті їхнього власного всесвіту після проведення останнього виклично гарячого розпродажу, — а мандрівні космічні крамниці й досі тримаються на ринку, прогризаючи собі шлях крізь сторінки галактичного часопростору, наче хробак крізь тритомний роман.

Друга теорія говорить, що вони є винаходом доброзичливого Фатума, на котрого поклали обов’язок постачати за адресою потрібні речі в потрібний момент.

Згідно третьої теорії, вони є просто дуже кмітливим способом обійти заборону недільної торгівлі.

Усі ці теорії, хоч і суттєво відрізняються, втім, мають дві спільні риси: по-перше, вони пояснюють відомі факти, а по-друге, є цілковито та беззаперечно помилковими.

Ринсвінд розплющив очі і якийсь час лежав, дивлячись на опудало рептилії угорі. Не найкраща річ для споглядання, якщо ти прокинувся після тривожних сновидінь...

Магія! Так ось на що вона подібна! Не дивно, що чарівники не мають сексуальних розваг!

Ринсвінд, звісно, знав, що таке оргазми, кілька разів і сам їх пережив, траплялося, що навіть не наодинці, та ніщо з його життєвого досвіду не можна було порівняти з тим напруженим, пристрасним моментом, коли кожен нерв у його тілі заструменів біло-блакитними іскрами, і груба магічна сила порснула з кінчиків його пальців. Вона наповнює тебе і виносить на гребінь навальної пінистої хвилі розбурханої стихії, з якого ти м’яко скочуєшся донизу. Не дивно, що чарівники борються за цю силу...

І так далі. Втім, то було завдяки Заклинанню в його голові, а не власне здібностям Ринсвінда. Він вже починав ненавидіти те Заклинання. Ринсвінд був певен, що якби воно не налякало усі інші чари, які він намагався вивчити, він став би цілком пристойним чарівником, як йому й належало.

Десь в глибині Ринсвіндової змученої душі оголив зуби бунтівний черв’ячок.

«Значить, так, — подумав він. — Ти відправляєшся назад у „Октаву“ за першої ж нагоди».

Він припинявся з долівки і сів.

— Де це ми в біса? — сказав він, обхопивши руками голову, щоб не луснула.

— В крамниці, — скорботно відповів Двоцвіт.

— Сподіваюся, тут продають ножі, бо мені, здається, таки захочеться відітнути собі голову, — сказав Ринсвінд. Щось у виразі двох облич навпроти нього змусило його протверезіти.

— Це був жарт, — сказав він. — В основному. Що ми робимо в цій крамниці?

— Не можемо звідси вибратись, — відповіла Бетан.

— Двері зникли, — розтлумачив Двоцвіт.

Ринсвінд, похитуючись, встав на ноги.

— Овва, — сказав він. — Одна з тих самих крамниць?

— Ну гаразд, — роздратовано буркнув крамар. — Так, вона — чарівна, так, вона собі мандрує, куди схоче, і — ні, я не збираюсь пояснювати чому...

— Чи міг би я попросити склянку води? — сказав Ринсвінд.

Власник крамниці закопилив губи.

— Спершу кажуть, що у них нема грошей, а тоді просять склянку води, — буркнув він. — Це вже переходить...

Бетан чмихнула і широким кроком перетнула кімнату до того місця, де стояв гном, який намагався позадкувати. Але не встиг.

Вона вхопила його за шлейки фартуха і пильно подивилася йому в очі. І хоч сукня на ній була геть подерта, а волосся — скуйовджене, на мить вона стала уособленням кожної жінки, яка коли-небуть ловила чоловіка за спробами обвести життя довкруг пальця.

— Час — це гроші, — просичала вона. — Даю тобі тридцять секунд, щоб принести йому склянку води. Думаю, ми домовились, правда?

— Їй-богу, — прошепотів Двоцвіт. — Вона — страшна в гніві, еге?

— Еге, — мляво відгукнувся Ринсвінд.

— Гаразд, гаразд, — пролепетав крамар, мигцем зіщулившись.

— А тоді можеш нас звідси випустити, — додала Бетан.

— Та хіба ж я проти? Крамниця й так ще була зачинена. Я просто спинився на пару секунд, щоб роздивитись що й до чого, а тут вдерлися ви!

Бубнячи собі під ніс, він шморгнув крізь намистинчасту завісу у закамарки і повернувся зі склянкою води.

— Я