Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

Неважливо, що ви, на вашу думку, розумієте. Якщо ви дійсно любите його, то повинні дозволити йому самому воювати з власними демонами.

— Ні. Він мій син. Я не можу підвести його і залишити напризволяще. — Лінія рота Філіпа набула жорстких обрисів. — Він відвернувся і пішов геть. — До речі, я отримав звістку з Ліона, мадам, — кинув він через плече. — Згідно з бажанням Метью, невдовзі до нас прибуде одна відьма, щоб вам допомогти.

11

-Зустрінеш мене в сіннику, коли повертатиметеся з села. — Філіп, поновивши свою дратівливу звичку з’являтися і зникати за частку секунди, несподівано постав перед нами в бібліотеці.

Відірвавши погляд від книги, я нахмурилася.

— А що в сіннику?

— Сіно. — Сповідь Метью в церкві тільки зробила його метушливішим та дратівливішим. — Батьку, я зараз пишу нашому новому папі. Ален повідомив мене, що конклав зробить сьогодні заяву про те, що бідолашного Ніколо все одно обрали папою, попри його благання не начіпляти на нього ярмо офіційних обов’язків. Але що таке бажання одного чоловіка проти волі Філіпа Іспанського та Філіпа де Клермона?

Філіп потягнувся до свого ременя. Із боку Метью почувся гучний ляскіт. То Метью спіймав кинджал долонями, зупинивши його за якийсь дюйм від своїх грудей.

— Його святість можуть почекати, — мовив Філіп, вивчаючи позицію, в якій опинився його кинджал. — Треба було мені метнути його в Діану. Тоді твоя реакція була б набагато швидшою.

— Вибач, що зіпсував тобі розвагу, — відказав Метью з холодною люттю в голосі. — У мене вже давно не кидали ножів. Боюся, я дещо втратив кваліфікацію.

— Якщо не прийдеш до сінного сараю, коли годинник ударить другу, я сам піду шукати тебе. І наступного разу візьму з собою не кинджал, а дещо солідніше. — Висмикнувши кинджал із рук Метью, Філіп заволав, гукаючи Алена, котрий, як виявилося, стояв якраз позаду нього.

— Ніхто не має заходити до нижнього сараю, аж поки я не дам дозволу, — сказав Філіп, заганяючи свій кинджал до шкіряних піхв.

— Я так і зрозумів, сір. — Це було найсміливішим натяком на докір, який тільки міг дозволити собі Ален.

— Мені набридло жити поміж такої великої кількості тестостерону. Що б там Ізабо не думала про відьом, мені шкода, що її зараз тут немає. А якщо вам цікаво, що таке тестостерон, то відповім — це ви, — сказала я, тицьнувши пальцем у Філіпа. — І синочок ваш не набагато кращий.

— Значить, вам забажалося жіночої компанії? — Філіп посмикав себе за бороду і зиркнув на сина, відверто вираховуючи, скільки нахабного тиску з його боку іще зможе витримати Метью. — І чому це я раніше про це не подумав? Замість чекати, поки приїде відьма для Діани з Ліона, нам слід було послати її до Марго. Вона б навчила її поводитися, як належить справжній французькій пані.

— Те, що Луїс та Марго витворяли в Уссоні, є іще гіршим за їхні витівки в Парижі. Та жінка ні для кого не може бути зразком, а тим паче для моєї дружини, — сказав Метью своєму батьку, спопеляючи його поглядом. — Якщо вони не стануть обачнішими, то люди невдовзі дізнаються, що ретельно сплановане убивство Луїзи, яке влетіло нам у копієчку, було не чим іншим, як фальшивою виставою.

— Як для чоловіка відьми ти надто квапишся зі своїми судженнями про пристрасті інших, Маттеусе. Луїс твій брат.

«Господи благослови, ще один братик!» — подумала я.

— Пристрасті? — здивовано підняв брову Метью. — По-твоєму, розважатися у ліжку з кількома жінками й чоловіками одночасно — це пристрасть?

— Існує безліч способів кохатися. У жилах Луїса тече кров Ізабо, і він завжди може розраховувати на мою батьківську прихильність так само, як і ти, незважаючи на ваші чималі недоліки й численні прогрішення, — відказав Філіп і зник так швидко, що я не встигла й оком кліпнути.

— А скільки взагалі існує де Клермонів? І чому всі ви неодмінно маєте бути чоловіками? — з притиском спитала я, коли після зникнення Філіпа настала тиша.

— Бо доньки Філіпа були такі жахливі, що ми зібрали родинну нараду і попрохали його більше не продукувати їх. Стасія одним своїм поглядом злущувала штукатурку зі стіни, але у порівнянні з Верен вона суще ягня. Що ж до Фреї, названої так на честь норвезької богині війни, то вона те ім’я таки за щось отримала.

— Які чудові дівчатка, — сказала я, легенько поплескавши Метью по щоці. — Ти розкажеш мені про них пізніше. А зараз я піду на кухню і спробую зупинити течу в отому дірявому казані, який Марта називає «дистилятором».

— Можу оглянути його і полагодити. Я ж добре знаюся на лабораторному обладнанні, — запропонував Метью. Він горів бажанням зробити будь-що, аби тільки триматися подалі від Філіпа і не ходити до отого загадкового сінника. Я прекрасно це розуміла, але він усе одно ніяк не зміг би уникнути свого батька. Філіп просто вдерся б до моєї комірчини і став би залякувати його там.

— Та не треба, — кинула я через плече, виходячи з бібліотеки. — Я все тримаю під контролем.

Як виявилося, не все. Моїм восьмирічним хлопчакам-помічникам таки не вдалося підтримати вогонь, але перш ніж згаснути, його полум’я стрибонуло угору, і в результаті на дні мого дистиляційного апарата утворився товстий шар чорного накипу. Я зробила нотатки на полях однієї з алхімічних книжок де Клермонів про те, що сталося і як слід ремонтувати приладдя, а тим часом Тома, більш надійний з двох моїх молодих асистентів, знову розпалював вогонь, шуруючи кочергою вуглини. Я була не першою, хто користувався широкими й чистими полями алхімічної книги, і декотрі з нотаток стали мені у пригоді. Може, й мої з часом комусь знадобляться.

Етьєн, мій другий «асистент», убіг до кімнати, щось прошепотів на вухо своєму напарнику і отримав від нього щось блискуче навзамін.

— Мілорд анкор, — прошепотів у відповідь хлопець.

— На що ви закладаєтеся, Томá? — спитала я суворим голосом. Двоє хлопчаків невинно закліпали на мене очима й знизали плечима. Але щось у їхній бездоганно зіграній невинності змусило мене стурбуватися за життя Метью. — Сінник! Де він? — спитала я, рвучко скидаючи фартух.

Із великою неохотою Тома та Етьєн провели мене крізь парадні ворота замку до споруди з