Люсі Мод Монтгомері - Енн із Острова Принца Едварда

— Ось моє оповідання. Героїня розважається на балу, «уся з ніг до голови мерехтлива в діамантах найчистішої води». Та що важить пишна сукня чи врода? «І слави стежкою ми зійдемо в могилу».[39] Усі вони мусили померти — чи то від рук убивці, чи то від розбитого серця. Порятунку для них не існувало.

— Дай мені почитати якісь із тих оповідань.

— Ось мій шедевр. Завваж, яка весела в нього назва — «Мої могили». Я пролила немалу кварту сліз, доки писала, а дівчата — цілі галони, доки слухали. Мати Джейн Ендрюс дуже її сварила, що мусила того тижня прати стільки носовичків. Це моторошна історія мандрів дружини пастора методистської церкви. Я зробила героїню методисткою, бо за сюжетом вона повинна була мандрувати.[40] Вона ховала одного зі своїх дітей у кожнім місці, де жила. Їх було дев’ятеро, і їхні могили були розкидані по всій країні, від Ньюфаундленду до Ванкувера. Я описала всіх дітей, останні миті їхнього життя, і детально змалювала їхні надгробки й епітафії. Спершу я хотіла убити всіх дев’ятьох, та коли позбулася восьми, моя фантазія щодо жахіть вичерпалася, і я дозволила останньому лишитися жити калікою.

Доки Стелла читала «Мої могили», сміхом пересипаючи трагічні епізоди, а Смалько спав блаженним сном кота-гульвіси опісля нічних походеньок, скрутившись клубочком на оповіданні Джейн Ендрюс про юну п’ятнадцятилітню красуню, що пішла працювати сестрою-жалібницею в колонію для прокажених і врешті-решт сама померла від цієї страхітливої недуги, Енн переглядала інші рукописи, і в пам’яті її зринали давні ейвонлійські дні. Як весело було їм із дівчатами сидіти попід ялинами чи серед папоротей коло струмка, і писати свої історії! І як верталися до неї, поки вона читала, сонячне тепло й радість тих давноминулих літ! «Ані препишна Греція, ані могутній Рим»[41] не могли породити на світ такого дива, як ці кумедні слізні оповідання літературного клубу. Поміж рукописів Енн знайшла й клапоть цупкого паперу. Сірі очі її сяйнули сміхом, коли вона пригадала собі час і місце написання цього твору. То була замальовка, що її вона склала, провалившись у дах сарайчика на обійсті панянок Копп на дорозі Торі.

Енн проглянула замальовку, тоді перечитала її пильніше. То був невеличкий діалог між айстрами, духмяним горошком, дикими канарками на кущі бузку та духом-охоронцем саду. Дочитавши, вона завмерла на підлозі, втупившись у простір перед собою, а коли Стелла вийшла з кімнати — розрівняла пожмаканий аркуш.

— Так я й зроблю, — рішуче мовила Енн.

Розділ 36

ВІЗИТ ГАРДНЕРІВ

— Ось лист з індійським штемпелем для вас, тітонько Джимсі, — повідомила Філ. — Три для Стелли, два для Пріс і оцей дивовижно пухкий — для мене від Джо. А для тебе нічого, Енн, — хіба що якийсь рекламний проспект.

Ніхто не помітив, як спалахнуло рум’янцем обличчя Енн, коли вона взяла тоненький конверт, що їй безтурботно кинула Філ. Та вже за кілька хвилин Філіппа підвела очі й завважила разючу зміну на її виду.

— Що такого радісного сталося, люба?

— «Друг молоді» прийняв замальовку, яку я надсилала їм два тижні тому, — відповіла Енн, щосили вдаючи тон людини, звиклої з кожною поштою одержувати звістки про прийняття її літературних творів; утім, цей тон удався їй погано.

— Енн, це чудово! А про що та замальовка? Коли її надрукують? А тобі за неї заплатили?

— Так, надіслали чек на десять доларів; а ще редактор пише, що хоче побачити й інші мої твори. Як мило з його боку. Звісно, він побачить. Це стара замальовка, я знайшла її у себе в скриньці, переписала й надіслала до редакції — але й не думала, що її приймуть, бо вона без сюжету, — мовила Енн, згадуючи гіркий розпач, пов’язаний з «Покутою Ейверіл».

— А що ти робитимеш із грішми? Ходімо в місто й нап’ємося, — запропонувала Філ.

— Я справді хочу щонайбезтямніше їх прогуляти, — всміхнулася Енн. — Принаймні це не брудні гроші — не такі, як чек за те жахливе оповідання з рекламою пекарського порошку. Ті гроші я витратила з розумом — купила собі дещо з одягу, та все одно мені гидко було його носити.

— Подумайте лиш — справжній живий письменник у Домі Патті, — мовила Прісцилла.

— Це велика відповідальність, — серйозно відказала тітонька Джеймсіна.

— Авжеж, — так само серйозно кивнула Філ, — з письменниками треба пильнувати. Хтозна, що вони вичворять. А раптом Енн зробить нас своїми героїнями?

— Я мала на увазі, що писати для друку — це величезна відповідальність, — суворо мовила тітонька Джеймсіна. — Сподіваюся, Енн це розуміє. Моя донька теж писала оповідання, перш ніж поїхала з місією до Індії, але тепер вона присвятила себе вищій меті. «Ніколи не пиши ані рядка, який тобі соромно буде зачитати на власнім похороні» — таке було в неї гасло. Раджу й тобі це пам’ятати, Енн, коли ти збираєшся шукати літературної слави. Хоча, — спантеличено додала тітонька Джеймсіна, — Елізабет чомусь завжди сміялася, коли про це говорила. Не знаю, як то їй спало на думку стати місіонеркою. Я рада, що вона нею стала, і молилася про це, та… краще б вона нею не ставала.

І тітонька Джеймсіна здивувалася, чому всі ці безтурботні дівчата довкола неї весело сміються.

Увесь той день очі Енн сяяли щастям; нові літературні замисли проростали й розпускали бруньки в її умі. Радісне сп’яніння не покидало її й на прогулянці, яку влаштовувала Дженні Купер, і навіть вигляд Гілберта й Крістіни, котрі йшли попереду них із Роєм, не міг затьмарити сяйва її райдужних сподівань. Утім, вона не аж так була відірвана від справ земних, щоб не помітити зовсім не граційної Крістіниної ходи.

«Та Гілберт, певне, дивиться тільки на її обличчя. Як усякий чоловік», — зневажливо подумала Енн.

— Чи будете ви вдома по обіді в суботу? — запитав Рой.

— Так.

— Тоді вас відвідають моя мати й сестри, — тихо мовив Рой.

Щось охопило Енн — і те «щось» можна було б означити як трепет, проте зовсім не радісний. Вона ще ніколи не зустрічалася ні з ким із членів Роєвої сім’ї й розуміла значення такої заяви. І тепер від незворотності, що чаїлася в цих словах, її кинуло в дрож.

— Я буду рада їх бачити, — безбарвно мовила Енн і занепокоїлася, чи справді це так. Звісно, вона мусить бути рада. Та чи не виявиться це для неї аж надто тяжким випробуванням? До Енн уже долинали чутки про те, в якому світлі