Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

1969 року, коли Біллі було чотирнадцять і він навчався у восьмому класі, Чалмер привіз його на ферму, завів ген за кукурудзяне поле, тицьнув йому до рук лопату і наказав копати.

Лікарка Стелла Каролін описала цю подію у своєму звіті, який зачитували на судовому процесі: «[Вітчим] ґвалтував Біллі й погрожував поховати його живцем, якщо той розповість про це матері. Він і справді закопав хлопчика в землю, помістивши на рівні його обличчя трубку для надходження повітря. […] Перш ніж відкопати хлопчика, він помочився крізь трубку просто йому на обличчя». (Журнал «Ньюзвік» від 18 грудня 1978 року.)

З того дня Денні боявся ґрунту. Він більше ніколи не валявся на травичці, не торкався землі й не малював пейзажів.

(5)

Через декілька днів після тих подій Біллі увійшов до своєї кімнати і спробував засвітити нічник. А дзуськи. Він клацав і клацав вимикачем, але все марно. Біллі почовгав на кухню, взяв нову лампу й повернувся до себе, збираючись поміняти її. Він бачив, як це робить мама. В результаті Біллі так шваркнуло струмом, що він аж гупнувся об стіну.

Томмі розплющив очі й роззирнувся довкола ні в сих ні в тих. Він помітив на ліжку лампу. Зазирнувши під абажур нічника, він узяв лампу до рук і почав її вкручувати. Одначе, щойно Томмі доторкнувся до металевого патрона, його знову добряче ушкварило. А бодай йому цей та той! Що ж це, в біса, діється? Томмі зняв абажур і зазирнув усередину патрона. Поліз туди пальцем і отримав іще один удар струмом. Тоді він сів і спробував розібратися, що ж це за чортівня. Він ковзнув очима по дроту — від нічника й до того місця, де штепсель був увімкнений у розетку. Томмі від’єднав нічник від розетки і знову помацав металевий патрон. Цього разу нічого не трапилось. Отже, той клятий струм іде від дротів, що у стінах. Томмі трохи посидів, вдивляючись у дірочки розетки, а тоді схопився на ноги й помчав на нижній поверх. Він простежив дроти від стелі й до розподільчого щитка, далі пішов за кабелем, котрий вів від щитка надвір, і там здивовано вкляк, побачивши, що кабель тягнеться до одного з телеграфних стовпів, які стирчать уздовж вулиці. То ось навіщо потрібні ці одоробла!

Томмі закрокував від стовпа до стовпа, щоб дізнатись, куди ж вони його приведуть. Уже майже споночіло, коли він опинився перед спорудою, оточеною парканом із дротяної сітки. Поруч був знак із написом «Електростанція Огайо». Гаразд, подумав Томмі, а самі вони де беруть оту силу, завдяки якій світяться лампи і яка може так тебе шмальнути, що й душу витрясе?

Повернувшись додому, хлопчик узяв телефонний довідник, знайшов інформацію про електростанцію Огайо й виписав адресу. За вікном було вже темно, тож Томмі вирішив, що з’ясує, звідкіля береться електрика, навідавшись туди завтра вранці.

Наступного дня він подався до будівлі електростанції Огайо, розташованої в середмісті. Зайшовши до приміщення, Томмі отетерів. Там було повно людей. Усі вони сиділи за столами й відповідали на телефонні дзвінки або щось друкували. Та це ж звичайнісінька контора, бий її грім! Плентаючись по Мейн-стрит і силкуючись вигадати інший спосіб довідатись про те, звідки береться електрика, Томмі натрапив на вказівний знак із написом «Бібліотека», що стримів перед будівлею муніципалітету.

Ось і чудово, він спробує знайти інформацію в книжках. Томмі піднявся на другий поверх, понишпорив у картотеці, вишукуючи ключове слово «електрика», взяв потрібні книжки й поринув у читання. Він захоплено дізнавався про дамби й гідроелектростанції, про спалення вугілля та інших горючих речовин для отримання тієї енергії, котра приводить у дію різноманітні механізми й засвічує вогні.

Він сидів за читанням, аж поки надворі смеркло. Тоді Томмі побрів вулицями Ланкастера, дивлячись на те, як вмикаються ліхтарі, й тішачись, що тепер знає, звідки береться електроенергія. Він вирішив, що вивчить геть усе про електрику і про механізми, що на ній працюють. Хлопчик зупинився перед вітриною крамниці електротоварів. Чималий натовп зібрався перед виставленими у вітрині телевізорами. На їхніх екранах астронавт у скафандрі спускався драбиною.

— Аж не віриться, — озвався хтось у натовпі. — Трансляція прямісінько з Місяця.

«…але величезний стрибок для людства», — линуло з динаміків[13].

Томмі подивився на місяць у небі, а тоді знову перевів погляд на екран телевізора. Тепер йому і про це закортіло дізнатися більше.

Раптом Томмі побачив жіноче відображення у склі вітрини.

— Біллі, ходімо вже додому, — сказала Дороті.

Він подивився в очі вродливій матері Біллі й почав було їй пояснювати, що його звати Томмі, та вона поклала руку йому на плече й повела до машини.

— Припиняй уже це вештання містом, Біллі. Ти повинен повертатись додому до того, як Чал приходить зі служби, інакше ти й сам знаєш, що буде.

Поки вони їхали додому, Дороті раз по раз кидала на нього косі погляди, мовби намагаючись збагнути, що в нього на думці, проте хлопець мовчав.

Вдома вона нагодувала Томмі й запропонувала:

— Чому б тобі не помалювати, Біллі? Це завжди тебе заспокоює. Якийсь ти сьогодні нервовий.

Він стенув плечима й пішов до кімнати, де зберігалося різне причандалля для живопису. Швидкими мазками він зобразив нічну дорогу з вервечкою телеграфних стовпів. Закінчивши картину, Томмі відступив назад, щоб нею помилуватися. Збіса непогано як на початківця, вирішив він. Наступного ранку Томмі прокинувся вдосвіта й намалював іще один пейзаж. Цього разу на картині був день, але попри це в небі виднівся місяць.

(6)

Біллі любив квіти, поезію і допомагати матері по господарству, проте Чалмер називав його за це ганчіркою і малим гомосеком, тож хлопчик припинив поратись по господарству і писати вірші. З’явилась Адалана, щоби крадькома робити це замість нього.

Одного вечора Чалмер подивився фільм про Другу світову війну, в якому гестапівець, допитуючи жертву, молотив її гумовим шлангом. Щойно фільм закінчився, Чалмер пішов на подвір’я, відчикрижив від садового шланга шматок десь із метр двадцять завдовжки, зігнув його вдвоє та обмотав складені докупи кінці чорною клейкою стрічкою, зробивши такий собі держак.

Коли він повернувся до будинку, Біллі саме мив посуд.

Адалана й незчулась, як потужний удар у поясницю збив її з ніг.

Чалмер повісив шланг за петлю на двері своєї спальні й завалився в ліжко.

Адалана завчила урок. Чоловіки — жорстокі й підлі, довіряти їм не можна. Їй хотілось, щоб Дороті, Кеті або Чалла пригорнули її, поцілували і зробили так, щоб усі її страхи та злигодні минулись. Однак вона знала, що може