Деніел Кіз - П'ята Саллі

чи слово shandy походило від shanty[97]. Потрібно буде перевірити якось етимологію цього слова. Всередині яблуку не було де впасти, й вона побачила, як у її бік повертаються зголоднілі погляди. Спочатку Саллі це тішило, й вона прослизнула до бару, щоб замовити скотч, але коли хтось почав ззаду тертися, вона відчула, як по шкірі біжать мурашки й обхопила себе руками, ніби для захисту.

— Агов, ти тут сама? Я можу пригостити тебе випивкою?

Він був гарний. Пишне кучеряве волосся та светр-водолазка.

Саллі вже почала казати «Так», але впівслова заперечно похитала головою, не в змозі витиснути з себе саме це слово. Він відійшов. Що з нею відбувається? Сама не знала, чого хоче. Вона понишпорила в сумочці в пошуках сигарети, та помітила, що там немає жодної. Їй хотілося палити, але разом із тим від насиченого тютюновим димом повітря її нудило. Раніше це її ніколи не турбувало. Очевидно, це означає, що вона хоче кинути курити? Саллі швидко випила скотч, розплатилася та протиснулася крізь натовп відвідувачів бару. Надворі вона зупинилася і сперлася на стіну, ковтаючи свіже від дощу повітря.

Чи курила вона раніше, чи ні? Ці думки надто морочили її, тож Саллі похитала головою, намагаючись розібратися дорогою. Вона побачила яскраво освітлену вітрину «Дешевих книжок» і людей, які вибирали залишки нерозпроданих тиражів на столах. Вона зайшла всередину і підійшла до столу, де лежали книжки по долару за кожну. «Домашнє консервування — легко». Саллі взяла її, погортала, відставила. Думка про те, щоб щось готувати та пекти, більше її не приваблювала. «Бюджетні ресторани Нью-Йорка для гурманів» звучало цікавіше. Вона потяглася за нею, але інша червона суперобкладинка привернула її увагу. «Сексуальна свідомість для вільних жінок». Вона простягнула руку й завмерла. Хотіла взяти книжку, але рука ніби заклякла. Стос «Історії авангардного кінематографа» лежав поблизу, тож їй вдалося пересунути один примірник зверху «Сексуальної свідомості» та взяти обидві книги тремтячими руками. Коли вона перегортала фотографії в посібнику з сексу, то відчула, що шаріється. Дивлячись на переплетені голі тіла, вона пригадала Ларрі, який показував їй порнографічні знімки, пропонував пози, які б він хотів, щоб вона прийняла, говорив про речі, які хотів би зробити з нею. Вона згадала, як кричала, плакала та потім заблювала все ліжко. Гидотний збоченець. Але тепер, коли Саллі дивилася на це, то відчула, як її груди наливаються, та пробігла язиком по сухих губах. Це одночасно відштовхувало та цікавило. Потрібно зробити це з незнайомцем, вирішила вона. З незнайомцем можна робити різні заборонені речі, які хочеш, а потім не відчувати, що він гидуватиме тобою. Та чи доведеться їй розповідати про це на сповіді?

Саллі відчула погляд за спиною, повернулася та побачила вишкіреного літнього чоловіка.

— Виглядає цікаво, — промовив той. Він потягнувся та взяв примірник тієї ж книжки, пробіг пальцями по зображеннях, скоса поглядаючи на неї час від часу, ніби намагаючись уявити, як вона робить всі ті речі. — Я б багато заплатив за вільну, сексуально свідому жінку.

Він навіть не намагався приховати стовбур у своїх штанях, а навпаки, дивився на неї та погладжував пальцями живіт.

— Жінка, яка могла б взятися задовольнити літнього чоловіка, може назвати свою ціну. Гроші в мене є.

Вона засміялась:

— Діду, в тебе серце не витримає.

— Гарний спосіб померти, — сказав він, киваючи.

— Для тебе, — сказала вона, — не для мене. — Саллі кинула обидві книжки назад на стіл та вийшла з книгарні, сміючись і разом з тим відчуваючи сором і злість, все одночасно. Вона дала прохолодній мжичці омити її обличчя та чекала, ніби зараз мало щось відбутися. Ні натяку на головний біль. Від сексуального зніяковіння колись в неї починала боліти голова, але не тепер. Це, мабуть, хороший знак, вирішила вона. Потрібно буде не забути розповісти про це Роджеру на завтрашньому сеансі.

Саллі хотіла, щоб щось трапилось, але знала, що краще взяти таксі та повернутися додому, до того, як щось трапиться. Раптом вона знову відчула напад депресії. Який сенс переживати цей фарс, якщо будь-яка дія паралізуватиме її нездатністю зробити вибір? З таким же успіхом вона могла б лежати мертвою, а не жити в цих муках. Могла б просто вискочити посеред вулиці та дозволити найближчій вантажівці прийняти останнє рішення за неї. Так чітко. Так легко. Так остаточно. Агов, стояти! Саллі осіклася. Вона підписала контракт про невчинення самогубства, хіба ні? Ні. То була якась інша жінка, в іншій країні, й між іншим, та шльондра вже померла.

Ой, до біса ці нарікання та самоаналіз. Вона хотіла чудово провести час. Потрахатись. А тоді вбити себе, якщо їй, чорт забирай, таке стрельне в голову. То було її тіло, її розум, її життя, й вона могла робити, що захоче з будь-якою частиною себе.

Стоячи біля алкогольної крамниці, вона краєм ока помітила пляшки з вином, і це нагадало їй про дещо. Саллі глянула на годинник — 23:55. Вона спитала літню жінку, який сьогодні день.

— П’ятниця, — відповіла та, обдарувавши її дивним поглядом.

А по п’ятницях професор Кірк Сілвермен влаштовував свої вечірки. Саме те, що їй треба. Одна з Кіркових божевільних ексцентричних вечірок, де, як вона чула, були бухло, і травка, і гарячі дискусії. Можливо, це допоможе їй зібратися докупи. Вона пригадала ціну входу та увійшла до крамниці за пляшечкою «Шаблі»[98]. Тоді, побачивши таксі з увімкнутими фарами, вилетіла на вулицю та зупинила його.

— Агов, леді! — гукнув водій. — Ви ледь не вбилися.

— У цьому і є смак життя, — засміялася вона. — Ріг Другої авеню та Блікер-стрит.

Саллі відкинулася на сидінні, задоволена тим, що знайшла дещо краще заняття на вечір, ніж самогубство.

* * *

То була тьмяно освітлена п’ятиповерхівка без ліфта, і Саллі довелося відсапуватися, доки піднялася до потрібної квартири. Двері були подряпані та оббиті біля замка, бо ними часто шарпали. На тому місці була прикручена сталева пластина, а блискучий циліндр самого замка виглядав новим-новісіньким. Вона натиснула на кнопку дзвінка. Через секунду почулося клацання вічка, а тоді звук, з яким забирали ланцюжок. Двері відчинились, і професор Кірк Сілвермен глянув на неї крізь свої товсті окуляри.

— Ноло-золотце, — сказав він. — Як чудово. Ти нарешті вирішила відвідати одну з моїх вечірок.

Він був одягнений в облягаючі джинси-кльош та грубо зв’язану білу водолазку.

— Мені було самотньо, а потім я згадала, що сьогодні п’ятниця, і подумала, що саме чудовий час дотриматися обіцянки.

— «Але я слова не порушу, ще довгі милі їхать мушу…»[99] — Він обвив