Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

так: згідно із московськими забаганками, їхній патріарх Філарет (Романов) мав висвятити українським козакам Київського митрополита. А повернення Філарета з полону (1619 рік) — дата фіксована в Європі. Звідціля й з’явились усі непорозуміння…

Та повернімося до подальших подій.

1619 року Османська імперія уже розпочала готуватися до війни з Річчю Посполитою. Звичайно, існували суперечки міжімперські, які сприяли початку війни. Та чомусь ніхто не звертає уваги, що Московія у 1618 році, підписавши Деулінське перемир’я, втратила майже всі землі, які їй за наказом Османської імперії передав кримський хан Менглі-Гірей та які вона в ході воєн з Великим Литовсько-Руським князівством і Річчю Посполитою прихопила. Ми ж пам’ятаємо, що Московія ще з кінця XV століття була васалом Кримського ханства і Османської імперії, завжди виступаючи на їхньому боці.

Прийшла черга й Османської імперії заступитись за свого скривдженого васала.

Перша велика сутичка між Річчю Посполитою і Османською імперією відбулася 1620 року під Цецорою, де польський коронний гетьман С. Жолкевський зазнав нищівної поразки, його армія була вщент розгромлена, а сам він убитий в бою. Що цікаво, запорозьке військо в поході С. Жолкевського участі не брало. Гетьман С. Жолкевський, як і всі польські верховоди, ставився до запорозьких козаків зневажливо.

Перед дослідженням подій самої Хотинської битви хотів би нагадати читачам таку незаперечну істину з церковного питання того часу:

«Следует отметить, что на протяжении всего пребывания в Киеве отряд казаков во главе с П. Сагайдачным составлял как бы личную охрану патриарха (Єрусалимського Феофана. — В.Б.)» [222, с. 163].

Так заявила російська й українська історіографії. А в 1620–1621 роках у Петра Сагайдачного часу на подібну акцію не було. Що зафіксовано документами. У нього такий час міг бути тільки у 1617–1618 роках.

Українським історикам сьогодні не слід боятися російських провладних «держиморд» і рішуче рвати фіктивну «пуповину», якою Московія прив’язала Україну до себе.

4. Хотинська битва 1621 року

15–17 червня 1621 року біля річки Мокрий Кагарлик відбулася загальна козацька рада, яка, висунувши до польського короля Сигізмунда III певні умови, ухвалила рішення вступити у війну з Османською імперією на боці Речі Посполитої.

«Козаки погоджувалися воювати проти турків за умови, що центральний уряд піде їм на поступки у справі віросповідання. (Ми про те говорили в минулих розділах. — В.Б.). Донести це до відома офіційної Варшави уповноважили посольство Війська Запорозького, до якого увійшли, зокрема, полковник П. Сагайдачний (на той час гетьманом був Яків Бородавка. — В.Б.) та Володимирський і Берестейський єпископ Ієзекиїл Йосип Курцевич» [227, с. 38].

Хотинська фортеця

Оскільки від послів довший час не було ніяких звісток, гетьман Я. Бородавка — представник козацької черні — вирішив іти з Волині до майбутнього театру воєнних дій, у Молдавію.

«8 серпня 1621 року козаки переправилися на правий берег Дністра під Могилевом-Подільським. Вступивши на молдавську територію, вони розпочали бойові дії» [227, с. 38].

Звичайно, козацьке командування розуміло: якщо вони не прийдуть на допомогу (полякам та литовцям), то турецька армія, яка сукупно налічувала 160–170 тисяч осіб, почергово розіб’є і перших, і других. А те, що Османська імперія не залишить Русь-Україну в спокою, не викликало сумніву.

«У 20-х числах серпня головні козацькі сили було сконцентровано в районі Могилева на Дністрі. 21 серпня по дорозі з Варшави під Хотин прибув П. Сагайдачний, посол Війська Запорозького до короля. Литовський гетьман (Ян Ходкевич — головнокомандувач армії Речі Посполитої, керівник Хотинської битви. — В.Б.) був зацікавлений у тому, щоб він якомога швидше добрався до козаків та поквапив їх іти на з’єднання з польсько-литовським військом. Отож, П. Сагайдачний невдовзі виступив з-під Хотина у супроводі наданої йому охорони. Однак замість знайти запорожців, він натрапив на турецький табір. Під час бою, що зав’язався, П. Сагайдачний дістав вогнепальне поранення в руку. Все ж йому вдалося врятуватися, і 25 серпня він розшукав козацьке військо під Могилевом, Того ж таки дня козаки зібрали раду, на якій П. Сагайдачний прозвітував про результати свого посольства до короля. Його розповідь про обіцянки, які дав Сигізмунд III у відповідь на козацькі вимоги (які насправді король не збирався виконувати), схвально сприйняли учасники ради. Невдоволені командуванням Я. Бородавки, козаки скинули його з гетьманства і напередодні вирішального зіткнення з армією Османа II вручили гетьманську булаву досвідченому полководцю П. Сагайдачному. Новообраний гетьман наказав вишикувати рухомий табір із возів і виступити до Хотина.

Попри те, що з 25 серпня козаків під час маршу атакували татари, а також передові підрозділи турків, вони майже без втрат надвечір 1 вересня прибули до Хотина,.. отаборилися в долині Дністра» [227, с. 99].

Литовський гетьман Ян Ходкевич чекав ще на підхід війська на чолі з польським королевичем Владиславом. 2 вересня підрозділи армій останнього підійшли до Дністра навпроти Хотинського замку. І позаяк міст через Дністер був пошкоджений, то переправа армії польського королевича закінчилася тільки 8 вересня 1621 року.

Польсько-українсько-литовська армія мала у своєму складі близько 90–92 тисячі людей під Хотином; турецька — приблизно 150–160 тисяч. Хоча ці цифри можуть значно коливатися за різними джерелами. Ми користуватимемось даними праці «Хотинська війна 1621. Битва за Центральну Європу» українського доктора історичних наук Петра Саса та литовського доктора історичних наук Генуте Кіркене, 2011 року видання. Послухаємо: «У сухопутних бойових діях Хотинської війни взяло участь близько 110 тисяч вояків Османа II, а зі слугами та солдатами допоміжних служб — щонайменше 150–160 тисяч осіб. Річ Посполита спромоглася виставити коронне та литовське військо (до складу якого входило чимало іноземних найманців) загальною чисельністю 27 440–28 440 осіб, а зі слугами — 42 440–43 440 осіб. Сухопутні сили запорожців, які 1621 року вийшли на війну з турками, налічували 44 100 козаків, а разом з пахолками, джурами (молодими козаками, які виконували функції зброєносців, військових слуг) — близько 46–48 тисяч осіб. Це означає, що в рік Хотинської війни на суші і на морі воювало 51,6–53,6 тисячі козаків» [227, с. 127].

Хотинська війна складалася з кількох фаз. Різні автори говорять про різні фази протистояння, як і про причини виникнення тієї війни. Але майже всі історики погоджуються, що з 8 серпня 1621 року до початку вересня сухопутні воєнні дії вели переважно запорозькі козаки проти сателіта Османської імперії — Молдови.

«Сухопутна фаза Хотинської війни розпочалася після того, як 8 серпня 1621 р(оку) запорозькі сили на чолі з гетьманом Я. Бородавкою переправилися на правий берег Дністра під Могилевом-Подільським і розпочали воєнні дії на території Молдавського князівства. Запорозькі сили спустошили Сороки та Оргіїв і знищили довкола них усе, що могло дістатися ворогові. Молдавський господар утік із Ясс, столиці князівства…

Оскільки запорозькі підрозділи діяли розпорошено, для багатьох з них це мало тяжкі наслідки. В щоденнику Хотинської війни Я. Собеського є повідомлення про те, що 27 серпня чотириста козаків наткнулися на ворога. Зайнявши позицію