Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

знаходиться університет, в якому мала навчатися. Стала чекати ранку, щоб добратися до вишу. Розбалакалася з місцевим дідусем, який запропонував їй переночувати у нього. Дідусь під час Другої світової війни знаходився в Україні й досі не може забути те, чим доводилося займатися та хоче хоч якось спокутати свою провину.       Німець дуже добре відносився до молодесенької симпатичної меткої чорнобрової українки, яка і жила в його величезному домі, аж, до закінчення навчання в Німеччині. Дідусь дуже гарно відносився до дівчини й пропонував їй залишитися та обіцяв допомогти знайти пристойну роботу, нареченого, а після смерті переписати на неї свій будинок, але племінниця дружини категорично відмовилася прийняти подарунок та через відношення німців до іммігрантів не захотіла залишитися. Племінниця повернулася до Києва, уже 25 років працює у німців й отримує зарплату таку, як і в Німеччині, збудувала будинок не менший, ніж у гостинного дідуся, вийшла заміж, народила доньку і здійснила всі свої мрії в Україні.

Спостерігаю, як поводять себе іммігранти з Азії. Вибудовують те середовище, в якому народилися на батьківщині й у якому їм комфортно. Нерідко живуть громадами з релігійними та етнічними правилами. Намагаються винаймати житло неподалік один одного. І в новій країні живуть своїми традиціями та зберігають свою культуру. Мільйони індійців не цікавляться толерантною ввічливою культурою Канади. Хочуть лише свою надзвичайно сильну культуру, свої традиції й свій спосіб життя. Не хочуть асимілюватися і контактують з місцевими лише заради заробляння грошей та іншої вигоди. Виручають земляків у пошуку роботи, житла, позиці грошей, розв’язанні інших проблем. Зламалося авто в когось із них – зателефонував землякам і вони вже ось приїхали, допомагають. Азійці не відчувають себе одинокими, як, часом, українці. Часто іммігранти живуть по 7 - 8 людей в невеличких будинках.

Чимало українців, зазвичай, швидко, за якихось 5 – 10 років перетворюються на канадців і змінюються. Навіть зовні. Стають схожими на місцевих. Коли вперше прийшов до української церкви в Канаді й глянув на вірян, то здивувався: більшість з них зовні, аж, ніякі не українці, а справжні канадці. Таке враження, якби українці жили в Африці, то стали чорношкірими. Під час етнічної чистки в Африці ізраїльські військові рятували від смерті та літаками евакуювали до Ізраїлю нащадків євреїв, які так асимілювалися, що змінився навіть колір їхньої шкіри.

На службі в українській церкві відразу видно різницю між українцями, які щойно прибули до Канади, і тими, хто тут уже кілька років. У церкві майже всі віряни успішні, щасливі від того, що живуть в Канаді. Українці міняються навіть зовні, обличчя зі слов’янських перетворюються на північноамериканські, які канадці жартома називають «цеглина в окулярах».

Українці в Канаді зазвичай не допомагають один одному. Відразу починають, як і канадці, жити у своїх капсулах, намагаються особливо не показувати, що вони українці, а спілкуються один з одним лише з ввічливості, коли це потрібно для виживання чи для бізнесу. Де впадають в око українці в Канаді – то це в чергах на дармове отримання продуктів. У Канаді через 1-4 тижні (у різних містах по різному) можна безплатно отримувати кілька сумок продуктів харчування у «фудбанках», які збирають пожертви на харчі й роздають їх тим, кому бракує їжі. Канада дуже ліберальна країна і тут не дадуть людині померти з голоду та захистять її права.

Через проблеми з їжею і страху перед голодом, перебільшеного чи того, що, ось-ось, стане реальністю, я з внуком не пропускали жодної можливості отримати їжу у цьому банку і майже всі люди з білим кольором шкіри були українцями, які приїхали до Канади по CUAET. У «фудбанках» українці намагаються мовчки сидіти у чергах і не дуже хочуть спілкуватися зі земляками. Свого часу багато «фудбанків» навіть писали про великий наплив українців і про те, що 18 відсотків мешканців Канади теж змушені економити на купівлі продуктів, бо мають витрачати гроші на інші нагальні потреби, тому багато канадців не готують їжу і харчуються аби як. Але потім це хвилювання «фудбанків» стихло, бо українці, у яких справи йшли кепсько, або виїхали з гостинної Канади, або зуміли прилаштуватися до життя в цій країні й у них уже немає ні часу, ні необхідності чи бажання просити їжу.

7. ГУД БАЙ, КАНАДА!

Нашу родину в Канаді збив позашляховик і може переїхати ще й каток безгрошів’я - Поганий знак – Життя, повне пригод – Безплатні лекції зятя – Суперечити, то ознака великого розуму – Навіювання не рятує від бідності – Доки в Канаді не знімете корону з голови, толку не буде - Або зміниться, або пропаде – Любов сина як подарунок Небес зятю – За те, що я назвав зятя «ідіотом»: валіза, аеропорт, Київ – Ухилянти штурмували держкордон, йшли в атаку лісами й полями, форсували ріки – Я слідчий чи тюремний провокатор? - За що моляться українці в російській церкві? – У мене звичайна доля борця з корупцією – Годі любити Україну з Канади - Я повертаюся в Україну

Канада погано подіяла на зятя і проявила чимало його не дуже привабливих рис. Канада кого загартовує, кого перемелює, але завжди змінює іммігрантів: з одних робить успішних, з інших невдах, хоч потім, трапляється, люди й міняються місцями. Канада, мов гарне сучасне дороге авто, збила зятя. Нерозумна дитина порушує правила дорожнього руху, грається на швидкісній трасі та бігає з однієї смуги на іншу, по яких летить нескінченний потік машин. Величезний канадський пікап – позашляховик збив разом з зятем і його сім’ю та нас, пенсіонерів. Від несподіваного удару ми відлетіли на обочину канадського життя, і тепер я боюсь, щоб нас ще й не переїхало катком безгрошів’я, тому:

-Утікай з Канади!

До речі, подібна історія, тільки не в переносному, а в прямому значенні трапилася з далекою родичкою моєї дружини. Усі, наче відчували лихо, й теж в один голос казали їй, що робить велику дурницю, коли разом з односельцями зібралася іммігрувати в Канаду. Все життя жінка прожила в селі, майже не бувала у місті, і звикла по 100 разів за день у різних справах де заманеться переходити чи перебігати дорогу біля свого будинку. У Канаді їй потрібно було сходити до крамниці, що знаходиться по інший бік швидкісного шосе з 8 смуг. Полінилася дотриматися правил і піти на пішохідний перехід. Вирішила за давньою сільською звичкою піти навпростець. Такий вчинок став останньою помилкою іммігрантки, яку привезли в Україну з тієї імміграції в домовині.

Коли