Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

строкату чоловічу сумку із написом «Х.З.Ж.В», — без сумнівів, не його стиль. У руці він тримав Анаклузмос. Хейзел стискала свою спату.

— З тобою все гаразд? — запитала вона.

Персі обернувся довкола себе, у пошуках ворогів.

— Ірида сказала, що ти назовні самотужки б’єшся з василісками, і ми такі «Що?». Неслись сюди щодуху. Що сталося?

— Важко пояснити, — зізнався Френк.

Хейзел присіла поруч із місцем, де зник Сірко.

— Відчуваю смерть. Тут або був мій брат або... василіски мертві?

Персі вражено витріщився на нього.

— Ти вбив їх усіх?

Френк важко глитнув. Він і без цього почувався диваком, а тепер ще треба було розповідати про свого нового мерця-посіпаку.

Три заряди. Френк міг покликати Сірка ще двічі. Але він відчував щось зловісне в скелеті. Це не якась свійська тваринка. Ця істота — жорстока, невмируща вбивча сила, ледве підвладна йому завдяки могутності Марса. Френк мав передчуття, що скелет зробить усе, що він йому накаже... Але якщо випадково на лінії вогню опиняться його друзі — добра чекати не варто. Або. якщо Френк зволікатиме із розпорядженнями — тоді створіння може почати вбивати все, що трапиться на шляху, включно з господарем.

Марс сказав, що спис його підстрахує, поки він не навчиться користуватись маминими здібностями. Це означало, що Френку необхідно освоїти ці здібності якомога швидше.

— Красно дякую, татку, — буркнув він.

— Що? — поцікавилася Хейзел. — Френку, з тобою все гаразд?

— Потім поясню. А зараз на нас чекає один сліпець у Портленді.

XXV Персі

Персі й раніше почувався найбільшим невдахою в історії. Але жіноча сумочка стала останньою краплею.

Вони залишили «Х.З.Ж.В.» поспіхом, тож, можливо, Ірида зовсім не хотіла образити його цим подарунком. Вона швидко набила сумку вітамінізованими тістечками, сухофруктами, макробіотичною в’яленою яловичиною та якимись кристалами-талісманами (на щастя), а потім запропонувала її Персі зі словами:

— Тримай, тобі це знадобиться. О, а тобі пасує.

Сумочка — перепрошую, чоловіча торба для аксесуарів, — була розфарбована у кольори веселки, мала символіку хіпі (вишитий дерев’яними бусинами пацифік) і таке гасло: «Обійми весь світ». Персі більше б зрадів, якби там було написано «Обійми бісквіт». Йому здавалось, що ця торба — підтвердження його неймовірної, навіть грандіозної нікчемності. Коли вони знову попливли на північ, він засунув торбу якомога далі від себе, однак човен був занадто малим, щоб забути про подарунок Іриди.

Персі не вірилось, що він виявився таким безпорадним у моменти, коли друзі потребували його допомоги. Спочатку йому достало клепки побігти до човна і залишити їх самих, через що Хейзел викрали. А потім він побачив військо, яке прямувало на південь, і у нього стався якийсь нервовий зрив.

Чи було йому соромно? Ще б пак. Але він нічого не міг із цим поробити. Коли очі побачили тих лихих кентаврів та циклопів, це здалось таким неправильним, таким не схожим на істину, що голова ладна була вибухнути. А ще Полібот... Поруч із цим велетнем Персі почувався зовсім знесиленим — відчуття абсолютно протилежні тим, що зринали в морі. З нього наче висмоктували всю енергію. Він відчував слабкість і нездоровий жар, щось наче роз’їдало його зсередини.

Завдяки Іридиному цілющому чаю тіло почувалось краще, але розум Персі досі перебував у замішанні. Хлопець чув розповіді про. людей з ампутованими кінцівками, які страждають від фантомних болей у місцях, де раніше були ноги чи руки. Саме це зараз відчував його розум — здавалося, боліли втрачені спогади.

Та найгіршим було те, що чим далі вони просувалися на північ, то більше спогадів зникало. У Таборі Юпітера Персі стало краще. Він почав пригадувати окремі імена й обличчя. Але тепер навіть обличчя Аннабет ставало туманним. У крамниці Іриди, коли він спробував надіслати Аннабет райдужне повідомлення, Вовночка лише сумно похитала головою.

«Це наче ти набираєш чийсь номер на телефоні, — сказала вона, — але потім розумієш, що не пам’ятаєш його. Або хтось перехоплює сигнал. Вибач, дорогенький. Але я просто не можу вас з’єднати».

Його до смерті лякало, що коли він дістанеться Аляски, то остаточно втратить спогади про Аннабет. Можливо, одного дня він прокинеться і не пам’ятатиме навіть її ім’я.

Але зараз необхідно зосередитись на пошуках. Поглянувши на ворожу армію, Персі зрозумів, із чим вони змушені мати справу. Зараз був ранок двадцять першого червня. Їм треба дістатись Аляски, знайти Танатоса і легіонські знамена та встигнути повернутись у табір до вечора двадцять четвертого. Чотири дні. Тим часом ворогу залишалось пройти лише декілька сотень миль.

Персі спрямував човен у сильну течію, і їх понесло геть від північного узбережжя Каліфорнії. Вітер пронизував холодом, але натомість приємно прочищав мізки від плутанини. Персі спрямував усю волю, аби максимально прискорити човен. Корпус «Пакса» тріщав від напруження, але, розсікаючи хвилі, прямував на північ.

Тим часом Хейзел і Френк обмінювались інформацією, отриманою в «Х.З.Ж.В.». Френк розповів про сліпого провидця Фінея в Портленді і чому той може допомогти їм знайти Танатоса. Він не сказав жодного слова про те, як йому вдалось убити василісків, але Персі відчував, що це якось пов’язано зі зламаним наконечником списа. Що б там не сталось, цей спис, здавалося, лякав Френка не менше за василісків.

Коли Френк закінчив, Хейзел розповіла йому про події в коморі.

— То ви надіслали райдужне повідомлення? — поцікавився Френк.

Хейзел співчутливо поглянула на Персі. Вона не розповіла про невдалу спробу зв’язатись з Аннабет.

— Я зв’язалась із Рейною, — сказала вона. — Узагалі для цього потрібно кинути монету у веселку і промовити заклинання. Щось на кшталт: «О Іридо, богине веселки, прийми моє підношення». Але Вовночка дещо змінила ритуал для нас. Дала нам — як же вона це назвала? — свій особистий номер. Тож я мала промовити: «О Вовночко, друзяко, зроби ласку. Покажи Рейну в Таборі Юпітера». Я почувалась трохи дурнувато, але це спрацювало. Зображення Рейни з’явилось у веселці, наче під час відеовиклику. Вона була в лазні. Перелякалась до смерті.

— За таке видовище я віддав би монету, — промовив Френк. — Я маю на увазі вираз її обличчя. Не лазню. Ну, ти зрозуміла.

— Френку! — Хейзел обмахнула обличчя рукою, наче їй бракує