Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Дуже підбадьорлива думка під час охоти на отруйних вогнедишних диявольських змій.

Ніч була тихою, якщо не зважати на потріскування палаючих кущів. Щоразу, коли вітерець шелестів травою, Френк згадував про зернових духів, які викрали Хейзел. Він сподівався, що вони пішли на південь з Поліботом. Поки що йому і без них доставало проблем.

Хлопець побрів униз по схилу, В очах кололо від диму. А потім приблизно за двадцять футів від нього спалахнуло полум’я.

Френк зібрався кинути спис. Безглузда думка. Чим йому тоді битись? Натомість він попрямував до вогню.

«Шкода, що пляшечки з горгонською кров’ю залишились у човні, — подумав Френк. — Цікаво, чи здатна кров горгон знешкодити отруту василісків?» Та навіть якби він мав ці пляшечки і зумів обрати правильну, навряд чи він встиг би випити з неї, перш ніж розсипатись, як його лук.

Френк вийшов на спалену прогалину і зустрівся очима з василіском.

Змія здійнялась на хвості, зашипіла і розкрила комірець із білих шипів навколо шиї. «Маленький цар», — пригадав Френк. От що означає «василіск». Раніше він уважав, що василіски — це велетенські дракони, чудовиська, здатні перетворити на каміння одним поглядом. Та дивним чином виявилось, що справжні василіски ще жахливіші. Убити цей маленький згорток вогню, отрути і зла значно важче, ніж великого і неповороткого ящера. Френк бачив, як швидко здатні рухатися василіски.

Чудовисько впилось блідими жовтими очима у Френка.

Чому воно не нападає?

Золотий спис відтягував руку. Наконечник із драконового ікла сам собою тягнувся до землі — наче чарівна лоза[34], що шукає воду.

— Припини.

Френк намагався підняти спис. Достатньо було того, що йому необхідно вбити чудовисько, а тепер ще й із власною зброєю доводилося боротися. А потім хлопець почув шелест трави обабіч. Інші два василіски виповзли на прогалину.

Френк опинився в засідці.

XXIV Френк

Френк розмахував списом на всі боки.

— Геть! — Його власний голос вереском лунав у вухах. — У мене є... е-е... неймовірні здібності... і не тільки.

Василіски зашипіли в унісон. Можливо, сміялись.

Наконечник списа став таким важким, що Френк ледве його втримував. Зазубрений білий трикутник наче намагався торкнутись землі. А потім шалена думка промайнула в голові у Френка: Марс сказав, що наконечник виготовлений з драконового ікла. Він, здається, чув якусь історію про драконові зуби, посаджені в землю. Можливо, читав на заняттях із чудовиськознавства?..

Василіски оточили його, але не нападали. Можливо, вагались через спис. А може, просто не могли повірити в дурість Френка.

Це здавалось божевіллям, але Він опустив спис і увігнав його в землю. Тріск!

Коли Френк підняв спис — наконечника не було, залишився відламаний десь під землею.

Чудово. Тепер у нього є золота палиця.

Якійсь скаженій частині його розуму хотілось дістати свій шматок дерева з кишені. Якщо Френк помре, то хоча б здійме величезне полум’я — спопелить василісків і дасть друзям час забратися звідси.

Перш ніж Френк набрався сміливості, під ногами загриміла земля. Навсібіч полетів бруд, і з-під землі з’явилася кістяна рука. Василіски засичали та поповзли назад.

Френк їх чудово розумів. На його очах із-під землі вилазив людський скелет. Тіло набувало форми, наче хтось виливав на кістки желатин і вкривав його сяючою прозоро-сірою шкірою. А потім з’явився примарний одяг: майка, камуфляжні штани і військові черевики. Створіння було цілковито сірим: сірий одяг на сірій плоті, що утворилась на сірих кістках.

Істота повернулась до Френка. На сірому беземоційному обличчі з’явилась посмішка. Френк вискнув, наче цуценя. Ноги так шалено затряслись, що йому довелось опертись на ратище списа. Кістяний воїн не ворушився. «Він чекає наказу», — збагнув Френк.

— Убий василісків! — вискнув хлопець. — Не мене!

Кістяний воїн ринув у бій. Він схопив найближчу змію і, хоча його сіра шкіра задимилась від дотику, удавив василіска однією рукою та шпурнув геть зм’якле тіло. Решта василісків розлютовано зашипіли. Один кинувся на Френка, але хлопець відкинув його геть тупим кінцем свого списа.

Друга змія вивергнула вогонь просто скелету в обличчя. Воїн рушив уперед і розчавив голову василіска чоботом.

Френк обернувся до останнього чудовиська, яке звивалося на краю прогалини, і витріщалося на них. Ратище Френкового списа з імперського золота димилось, але на відміну від лука, розсипатись після дотику василіска начебто не збиралось. Праві нога і рука скелета повільно розпадались під дією отрути. Сіра голова палала, але, в цілому, він мав досить непоганий вигляд.

Василіск зробив розумний хід. Він обернувся, щоб кинутися навтіки. З блискавичною швидкістю скелет дістав щось з-під майки й шпурнув через прогалину — невідома річ пришила василіска до землі. Френк подумав, що це ніж. А потім побачив, що це власне ребро скелета.

Френк зрадів, що його шлунок порожній.

— Ох... ну й гидота.

Скелетон нахилився над василіском. Дістав своє ребро і відрізав ним голову чудовиська. Василіск розсипався на попіл. А потім скелет обезголовив решту василісків і розкидав ногою їхні залишки. Френк пригадав двох горгон у Тибрі — як ріка розділила їхній пил, щоб перешкодити відродженню.

— Ти робиш це, щоб вони не повернулися, — усвідомив Френк. — Або принаймні затримуєш їх.

Кістяний воїн Виструнчився перед Френком. Отруєні нога та рука вже майже щезли. Голова досі палала.

— Що... що ти таке? — поцікавився Френк. Йому кортіло додати «Будь ласка, не вбивай мене».

Скелет віддав честь своїм обрубком. А потім почав розсипатись, опускаючись назад у землю.

— Стривай! — промовив Френк. — Я не знаю навіть, як тебе називати! Зубар? Кістяр? Сірко?

Коли обличчя воїна вже майже зникло у землі, Френк, здається, побачив на ньому посмішку у відповідь на останнє ім’я — чи, можливо, скелет просто показав свої зуби. А потім він зник, залишивши Френка на самоті зі списом без наконечника.

— Сірко,— пробурмотів він.— Гаразд... але...

Він глянув на кінець свого списа. Із золотого ратища вже починав рости новий драконів зуб.

«Лише три заряди, — сказав йому Марс, — тож користуйся ним розумно».

Френк почув кроки позаду. Персі та Хейзел вибігли на галявину. Персі мав кращий вигляд, якщо не зважати на