Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Коли Сергій привіз Лоліту додому, вона мовчки піднялася до кімнати. Її тіло тремтіло, серце билося, як навіжене. Марія, побачивши сестру такою, одразу підбігла.

— Що трапилось? Ти вся бліда...

— Я... я бачила Адама... — прошепотіла Лоліта, опускаючись на диван. — І він мене впізнав.

Марія охопила її руками, пригорнула до себе, як малу дитину.

— Все добре... тепер ти далеко від усього того. Ти не сама, я з тобою. Ми з тобою, — сказала вона, дивлячись на малого хлопчика, який у цей момент грався з м’яким ведмедиком.

Лоліта підійшла до сина, обійняла його, вдихнула його дитячий запах. Її губи тремтіли.

— Він такий схожий на Адама… Я ніколи йому не скажу. Ніколи. Він не заслуговує знати…

---

Адам не спав цілу ніч. Його тривожили спогади, гнітючі думки й почуття провини, які він так довго ховав під маскою байдужості.

Обличчя Лоліти стояло перед ним, її голос звучав у голові знову й знову. Вперше за весь цей час він по-справжньому злякався: не за себе — за те, що втратив її назавжди.

— Вона була справжня… щира, ніжна… — промовив він у порожнечу.

Поруч на ліжку спала його чергова коханка, така ж штучна, як і всі до неї. Йому стало нудно. Він різко підвівся з ліжка, одягнувся і взяв телефон.

— Денисе, — звернувся він до старого друга, який був у темних бізнесових колах, — мені потрібна вся інформація про Сергія Коваленка. Хто він, чим дихає, і... що в нього з дружиною. Все до останньої дрібниці.

— Думаєш, вона тебе зрадила? — іронічно перепитав Денис.

— Я думаю, що вона не та, за кого себе видає... — буркнув Адам і поклав слухавку.

У його очах палала лють, ревнощі, біль — і, можливо, вперше за два роки... щире каяття.