Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

— І я... я відчуватиму це? — Єва намагалася зрозуміти, що її чекає. — Чи це буде як смерть?

— О, ти відчуватимеш, — запевнив Олексій. — Кожну секунду. Вічно.

Він знову підсів до неї, його рука — гаряча, ніби в лихоманці — торкнулася її щоки.

— Але знаєш, що найцікавіше? Частина тебе вже хоче цього. Частина тебе втомилася бути людиною, втомилася від болю, від вини, від ваги свідомості. Частина тебе жадає розчинитися в чомусь більшому, сильнішому.

Єва відсахнулася, але визнала правдивість його слів. Так, частина її дійсно хотіла цього. Втомилася бути собою, втомилася боротися.

Олексій підвівся.

— Але до того ще майже місяць, — сказав він легко. — І мені цікаво, як ти проведеш цей час. У тюрмі, чекаючи суду? Чи, можливо...

Він залишив фразу незакінченою, але Єва зрозуміла натяк.

— Я не можу втекти звідси, — сказала вона. — Це неможливо.

— Справді? — Олексій підняв брову. — А як щодо неможливості стрибнути з одного балкона на інший? Чи неможливості змусити професора повіситися без прямого контакту? Чи неможливості переконати Антоніо допомагати тобі, незважаючи на ризик? Ти вже робила "неможливе", Єво. І можеш зробити знову.

З цими словами він розчинився в повітрі, залишивши після себе лише слабкий запах сірки і відчуття холоду.

Єва залишилася сама, але його слова бриніли в її свідомості. Втекти. Вирватися з цієї клітки. Прожити останні дні на свободі, а не чекати суду в сірих стінах СІЗО.

Але як? Охорона, камери, двері з кодовими замками, колючий дріт на стінах — все це робило втечу неможливою. Реально неможливою, а не "неможливою", як підкреслив Олексій.

Єва підвелася, почала ходити по камері. Чотири кроки в один бік, чотири в інший. Як звір у клітці. Вона дивилася на стіни, на двері, на ґрати на маленькому вікні. Шукала слабкі місця, вразливості. Але нічого не знаходила.

Вона підійшла до дверей, визирнула у маленьке віконце. Коридор був порожнім, лише на дальньому кінці сидів наглядач, гортаючи якийсь журнал. Наступний обхід буде через півгодини.

Єва повернулася до ліжка, сіла, спершись на стіну. Їй потрібен план. План втечі. А для цього потрібен хтось ззовні, хто міг би допомогти.

Її думки перервав звук кроків. Хтось йшов коридором, наближаючись до її камери. Кроки зупинилися перед дверима, і ключ повернувся в замку.

Двері відчинилися, і увійшов наглядач — повний чоловік середніх років із вдавано суворим обличчям.

— Мельник, у вас відвідувач, — оголосив він. — Ваш адвокат.

Дерев'янко? Знову? Вони ж зустрічалися лише три дні тому. Що могло статися за цей час?

Єва підвелася, підготувалася до стандартної процедури — руки вперед для наручників. Але наглядач, поглянувши в коридор, чи нікого немає, раптом заговорив тихіше:

— Слухай уважно. Я можу допомогти тобі вибратися звідси. Але це буде коштувати дорого.

Єва завмерла, не вірячи своїм вухам.

— Хто ви? — прошепотіла вона. — Чому хочете допомогти?

— Хто я — не важливо, — відповів наглядач. — А чому — бо мені запропонували суму, від якої неможливо відмовитися. Той самий чоловік, що оплачує твого адвоката. Він дуже зацікавлений у твоїй... свободі.

Єва відчула, як щось холодне пробігає по спині. Олексій. Він і справді повсюди, впливає на всіх довкола неї. Але чи міг демон пропонувати комусь гроші? Чи це був хтось інший?

— Що я маю зробити? — запитала вона, розуміючи, що це може бути її єдиний шанс.

— Через три дні, під час нічної зміни, я залишу двері незамкненими, — швидко пояснив наглядач. — У підсобці біля кухні буде цивільний одяг і перепустка. Ти дістанешся до виходу для персоналу на західній стороні комплексу. Там чекатиме машина. Все просто.

— Це звучить занадто просто, — Єва відчувала підступ. — Що ще?

Наглядач знизав плечима.

— Більше нічого. Твій анонімний спонсор все організував. А тепер — руки вперед, я маю відвести тебе до адвоката.

Він одягнув наручники і повів її коридорами СІЗО до кімнати для зустрічей. Там чекав Дерев'янко, як завжди елегантний і зібраний.

— Пані Мельник, — привітався він, коли наглядач залишив їх наодинці. — У мене новини.

— Які? — Єва не могла зосередитися на його словах. Думки снували навколо запропонованої втечі.

— Прокуратура готує додаткові звинувачення. Вони знайшли нові докази вашої причетності до смерті Марини Ковтун. Відеозаписи з камер спостереження біля її гуртожитку, свідчення сусідки, яка бачила жінку, схожу на вас...

Він продовжував говорити, але Єва чула лише уривки. Нові звинувачення. Нові докази. Кільце стискалося.

— ...і найгірше те, що розтин виявив сліди психотропної речовини в організмі жертви. Те саме знайшли і у крові Антона Шевченка, після його спроби самогубства. Це вказує на методичність, на підготовку. Прокурор буде наполягати на довічному ув'язненні без права на умовно-дострокове звільнення.