Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

писав за правителів закони, які потім нав’язувалися людям? Звісно, не забуваймо, що є ті, хто вважає всі розмови про глобальне потепління великою змовою, бо, як відомо з історії, за середньовічним кліматичним оптимумом настав Малий льодовиковий період, тож хтозна, може, ми з вами влітку тепер не потерпаємо від спеки, а просто розморожуємося. Ці кліматичні зміни також вважають однією з причин поширення чорної смерті — різних форм чуми, епідемія якої між 1347 та 1350 рр. викосила не менше третини населення Європи. Різні природні катаклізми — то посухи, то зливи, то урагани — сприяли міграції гризунів в Азії, де відбувся спалах епідемії, яка торговельними шляхами невдовзі перекинулася і на Європу. Окрім родючого ґрунту для сучасних спекуляцій щодо причин цих катаклізмів (якась чергова планета Нібіру чи інше зоряне нерукотворне чудо в космосі над Землею розбушувалося), з позицій дослідження конспірацистського світогляду цікаво, кого тодішні стражденні люди призначали винними у всіх бідах. У розділі про ворогів і їхні типи з позицій конспірології розберемо ці питання детальніше, але конспірацистський пантеон незмінно заселяють дві групи: з одного боку, відьми, віщуни, єретики та інші нетрадиційні віряни, які накликали на людей біду своїми диявольськими екзерсисами, а з іншого — євреї, яких щонайменше з ІV cт. християнські проповідники обвинувачують у поклонінні дияволу, вбивстві немовлят (Роб Бразертон пише, що таке у своїх проповідях казав ще сам Іоанн Златоуст 237), володінні чорної магією, проведенні страшних ритуалів, отруєнні колодязів та багато іншого.

Живопис Леонарда да Вінчі є яскравим прикладом матеріалів, що стали основою для багатьох конспірологічних інтерпретацій: хто насправді зображений на «Тайній вечері»? Яке важливе повідомлення зашифроване в усмішці Мона Лізи? Членом яких таємних товариств був автор загадкових робіт? Творчість багатьох митців епохи Ренесансу справді стала матеріалом для подальших конспірологічних інтерпретацій. На увагу також заслуговує мистецтво, відоме з прадавніх часів, що розвивалося в добу середньовіччя, попри те, що 1317 р. вже згаданий папа Іоанн ХХІІ заборонив його в Європі, але в нові часи його чекав справжній розквіт. Мова про алхімію. Ви можете мені закинути, що ця книжка про теорії змови, а не про езотерику чи псевдонауки, однак алхімія — настільки комплексне явище, що не слід недооцінювати його вплив на культуру і навіть політику. Алхіміки справді мали стосунок до інтелектуальної революції, вони сприяли формуванню сучасного університетського середовища, і, як слушно зазначив Сергій Зотов: «Алхімія, яка стала модним захопленням аристократів, вплинула на розвиток найпередовіших наукових і релігійних теорій, і, зрештою, через твори митців, вона проникла до масової культури» 238. Окрім стійкої асоціації алхімії зі спробами зробити з будь-якого непотребу дорогоцінний метал — золото, були й інші напрями, приміром, лікувальна чи цілюща алхімія, відома також під назвами спагірія чи іатрохімія (ятрохімія), бо з часом добування золота з лайна (крім жартів, були й такі спроби) втрачало популярність на користь укріплення здоров’я та збереження молодості. З книжки про історію алхімії Сергія Зотова можна дізнатися, що видатний український діяч доби бароко, ректор Києво-Могилянської академії, президент Священного синоду Феофан Прокопович «не лише мав найбільшу алхімічну лабораторію в Росії, але й використовував золоторобчі метафори у своїх лекціях» 239, і «навіть далекий від таємних наук філософ Григорій Сковорода висловлювався про філософський камінь» 240. У ХVII–XVIII ст. алхімія вступає в активну взаємодію з теологією, містикою та самою ідеєю таємних товариств, які, про що ми дізнаємося, саме в цей час почали зароджуватися, але про це мова піде в розділі 13. Міф сучасних конспірологів про злісну «велику фарму», яка насправді давно винайшла пігулку від усіх хвороб, проте приховує свій винахід від широкого загалу задля власного збагачення, сягає своїм корінням діяльності алхіміків. Вони часто використовували давньоєврейську мову, оповиту ореолом сакральності (ще б пак, мова Святого Письма!), але практично не знали її, тож їхні написи були радше візерунками, стилізованими під іврит, ніж змістовними повідомленнями. Отже, можемо припустити, що про відоме нам сьогодні лінгвофричество (фантазування на тему смислів слів) як конспірацистську практику чудово знали алхіміки, які «намагалися перекласти загадкові написи, у тому числі й псевдошифри, мовами, яких не існує і які не мали жодного смислу» 241, однак на їх основі вони сміливо вигадували неймовірні історії та навіть складали рецепти якогось зілля. Алхімія породила ще один феномен — філософа-самоука, експериментатора, який вивчав таємні науки і, можливо, домовлявся з потойбічними силами (як чорнокнижник доктор Фауст чи доктор Франкенштейн). Цілком може бути, що уявлення про змови зловісних учених також є спадщиною алхімістичних промислів. А про антиваксерський рух тут не варто і згадувати.

Так ми поступово наблизилися до знакової для змовознаства доби Просвітництва. Мені подобається метафорично описувати її насамперед як епоху нових суспільних настроїв, бо її носій — людина — суттєво змінює свій, так би мовити, рівень вимог до суспільства і свого місця в ньому, по-новому їх осмислює. Саме як широку ідейну течію, що «відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.», визначає Просвітництво «Енциклопедичний словник класичних мов» 242, а автори «Літературознавчої енциклопедії», підкреслюють, що для цієї доби «характерні увага до інтелектуально-філософського, культурного аспектів життя людини, її соціуму, критика суспільного ладу, офіційної церкви, віра у всесильність інтелекту людини, сподівання на появу “філософа на троні”, вимоги встановлення справедливих порядків на основі логоцентричної моделі світобудови» 243. З обох цих визначень стає зрозуміло, чому дослідники історії таємних товариств пишуть про те, що саме людина Просвітництва в пошуках нових смислів, у своїх спробах зрозуміти світ і свою роль у ньому гуртується в товариства з такими самими інтелектуальними шукачами. Усталений суспільний лад та позиція офіційної церкви з її догмами і повільною реакцією на соціальні трансформації (підкреслю: саме повільною, бо стверджувати, що церква не реагувала на зміни, — неправильно) не влаштовують людину Просвітництва, вона шукає нові основи для нового порядку, який, якщо дуже баналізувати, були б їй комфортнішими, відповідали новим уявленням про справедливість і задовольнили б інтелектуальні потреби людини. Поява нового образу Великого Архітектора Всесвіту — ключове для формування масонства, засвідчує переосмислення божественного плану для всього людства і роль Бога і провидіння в історичних процесах. Іммануїл Кант, відповідаючи на запитання: «Що таке Просвітництво?» в однойменній праці 1784 р., вказує на важливість «уміння