Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

важко переконати інших у цьому, оскільки Ісус був широко відомий не як могутній воїн чи небесний суддя, а як мандрівний проповідник, який опинився поза законом і був розіп’ятий як жалюгідний злочинець… Ісус не був могутнім лідером євреїв. Він був слабким і безсилим нікчемою, страченим у найпринизливіший і найболючіший спосіб, придуманий римлянами — тими, хто мав справжню владу 235.

Цією цитатою Барт стверджує, що насправді Христос існував, жив, проповідував, але цей звичайний посередній юдейський пророк свого часу або не був досить помітним за свого життя, або про нього забули відразу після страти. У працях кількох істориків першої половини ХІХ ст. можна ознайомитися з теорією про те, що Ісус (або хтось інший, кого пізніше стали називати Ісусом Христом) був не пророком миролюбної, сумирної групки високодуховних людей, а ватажком войовничої секти радикалів-фанатиків, що боролися проти римлян за свої скрепні цінності. Саме запитання про те, як так сталося, що непомічений особливо за життя «невдаха» чи ватажок фанатиків, пізніше став тим, чиє вчення радикально вплинуло на становлення нашої частини світу, містить конспірацистське припущення про викривлення справжньої історії Христа церковниками чи якимись іншими лиховісними силами, а також веде нас «цілком логічно» до інших запитань у конспірологічному руслі: хто ж насправді поширював християнство, якщо Христос не був помітною постаттю? Якщо не він, то хто і що проповідував? Що приховують від своїх вірян сучасні мейнстримні християнські церкви? Звісно, одне з найнебезпечніших у цьому руслі запитань звучить так: якщо перші християни були не унимливими вівцями, а войовничими левами, що віддано й фанатично боролися за свою віру, то, можливо, у наші часи суцільного занепаду варто повернутися до витоків? І вже є поодинокі групи, які у відповідь на останнє запитання кажуть категорично «так».

До цього моменту я вже багато розповів такого, що згідно зі статтею 282 карного кодексу Російської Федерації тягне на образу релігійних почуттів вірян, але я радію, що живу в Україні й у нас розмірковування про авторство Біблії чи витоки раннього християнства не підпадають під кримінальну відповідальність. Але от хто справді потрапив під суворі покарання за обвинуваченнями в єресі та різних гріхах на початку ХІV cт. і розповіддю про кого я хочу продовжити екскурс в історію теорій змови, це тамплієри 236. Цей орден проіснував майже два століття. Заснований близько 1118 р. французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого хрестового походу, та Годфреєм де Сент-Омером для захисту прочан на Святій землі, а ліквідований папою Климентом V за наполяганням французького короля Філіпа IV Красивого 1312 р. Латиною орден називався Pauperes commilitones Christi Templique Salomonici, що можна перекласти не просто як воїни Христа і Храму Соломона, а скоріше соратники (commilitiones) чи навіть побратими, і не будь-які, а саме бідні. Мабуть, у першому слові назви і криється найбільша іронія: вочевидь усі як один лицарі ордену, кількість яких сягала за найоптимістичнішими оцінками 20 тисяч (щоправда, військових серед них, як пишуть історики, було не більше від 10 %), не були середньовічними багатіями, однак фінансова потуга ордену, його вплив на тогочасних правителів, а тим паче його конспірологічний спадок можна назвати будь-яким, але точно не «бідним». Орден був фінансово успішним, його вважають винахідником чеків, й, окрім чекових розрахунків, лицарі ордену були дуже тямущими в бухгалтерських справах, знали і практикували принцип подвійного запису, вміли розраховувати складні відсотки і взагалі як одні з найуспішніших середньовічних християнських економістів саме лицарі-храмовники потужно доклалися до становлення капіталізму. Однак вони й самі не підозрювали, який родючий ґрунт історія їхнього ордену заклала для майбутніх теорій змови: історії зі священним граалем чи іншими реліквіями, якими лицарі-храмовники нібито заволоділи у Святій землі, будуть чи не найголовнішими героями багатьох історичних байок і пригодницьких романів; таємні товариства з ХVIII ст. покликатимуться на тамплієрів як на своїх духовних попередників чи навіть засновників; 13 жовтня 1307 р., коли відбулися масові арешти тамплієрів за наказом короля, буде стійко (дарма, що помилково) вважатися чи не основною версією появи марновірства щодо п’ятниці 13-го; історія з нібито таємним культом, що його практикували лицарі-храмовники, породить безліч легенд та інтерпретацій, як і страта великого магістра ордену Жака де Моле, який наклав закляття на французького короля або й на всю королівську династію, папу римського, ну і, мимохідь, ще на багато кого.

Дослідження історії ордену лицарів-храмовників проливають світло на історію хрестових походів загалом, роль лицарів після їх припинення, а також на стосунки церковної та світської влади з цими комілітонами. Король Філіп ІV Красивий заборгував ордену великі суми, що було цілком немістичною причиною його боротьби з ним. Цілком можливо, Жак де Моле, опираючись об’єднанню свого ордену з орденом госпітальєрів, до якого приєдналися багато колишніх лицарів-храмовників, вів не цілком продуману політику як керівник організації. У будь-якому разі, для історії теорій змови орден тамплієрів та історія навколо нього дуже важливі й до деяких її аспектів ми ще повернемося. Що ж стосується цікавинок зі справжньої, а не таємної спадщини тамплієрів, то в сучасній Португалії є державна нагорода і світський лицарський орден — Військовий орден Христа, заснований 1917 р. і названий на честь духовно-лицарського ордену Христа, що діяв на території Португалії як спадкоємець ордену тамплієрів понад п’ятсот років — від заснування королем Дінішем 1319-го по 1834-й. За підтримки саме цього короля, папа Іоанн XXII дозволив передати новоствореному ордену колишні володіння тамплієрів у Португалії, тож, як бачите, не всі європейські правителі, а тим паче не всі папи займалися лютими гоніннями проти «бідних» і «єретичних» лицарів Христа і Храму Соломона.

За доби середньовіччя, тобто від падіння Західної Римської імперії до Ренесансу та Великих географічних відкриттів, відбувалися потужні рухи і переселення народів, виникали нові королівства, встановлювалися нові порядки. Так, приміром, кодекс Юстиніана сприяв бурхливому розвитку торгівлі, а завдяки середньовічному кліматичному оптимуму, чи середньовічному теплому періодові, що тривав орієнтовно з 950 по 1250 р., в Європі помітно зросла кількість населення (авжеж, не в лютий мороз вікінги заселяли Гренландію з 986 р.). Звісно, для конспірологів ці історичні події також є приводом для потужних спекуляцій: що «насправді» змушувало людей залишати свої поселення і вирушати в ризиковані подорожі? Хто «насправді» винний у занепаді Риму? Кому це було вигідно? Хто ж «насправді» впродовж усієї історії людства