Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

своєрідну зачистку від усіх інших божеств та їхніх культів. Де Ветте припустив, що тією книгою було Второзаконня. Щоб не втомлювати вас екскурсом у біблійну історію, скажу, що на позначення ще одного джерела — Священничої традиції, або Жрецького кодексу, використовується літера Р (скорочено від нім. Priesterkodex), але деталями про те, які частини належать саме до цього джерела, мучити вас не буду, лишень зазначу, що видатний біблеїст Юліус Велльгаузен 232, який і припустив існування Жрецького кодексу та розробив і доповнив документарну гіпотезу публікацією 1878 р. праці «Пролегомени до історії Ізраїлю» 233, дав поштовх бурхливій дискусії, а сам дистанціювався від церкви, 1880 р. залишив професорську кафедру богослов’я в Ґрайфсвальді та вирушив викладати східні мови спочатку в університеті в Галле, потім у Марбурзі.

Перш ніж підбити проміжні підсумки нашого змовознавчого екскурсу в історію П’ятикнижжя, з позицій академічної доброчесності зазначу, що JEDP (англ. Yahwist, Elohist, Deuteronomist, Priestly) хоч і визнані основними чотирма джерелами книг Старого Завіту (інша назва документарної гіпотези — «теорія чотирьох джерел»), вони не єдині, і якщо ви поцікавитися питанням, то зможете натрапити на «анналіста», «першого» чи «старшого Елогіста» тощо.

Копирсання в давніх текстах, аналізування на предмет особливості мови чи стилю викладу, на перший погляд, може видаватися нудною справою високочолих інтелектуалів, однак подекуди результати цих штудій можна читати як заплутані детективні історії. Уявіть лишень, що один клан жерців задля утвердження своєї влади дописує, переписує, виправляє старовинні тексти, вводить туди потрібних їм персонажів, насаджує вигідний їм культ тощо. Насправді саме таку історію розповідають нам науковці, які визначають джерела П’ятикнижжя. Звісно, на це можна подивитися і з позицій теорій змови, навіть суто з технічних: одна група зацікавлених осіб задля власної вигоди редагує священні тексти, що зрештою призводить до фізичного винищення культів конкурентів. Утім такий підхід суттєво все спрощує і не дозволяє розгорнути по-справжньому великий конспірацистський потенціал, що криється за сухими науковими дослідженнями питання авторства Біблії.

Релігія тисячоліттями впливала на розвиток людської цивілізації. Звісно, можна сперечатися про те, наскільки догми класичних релігійних традицій своїм консерватизмом загальмовують суспільний поступ, але маємо констатувати той факт, що сучасна людська цивілізація є результатом потужного впливу релігій на людську спільноту. Конспірологи з великим задоволенням вдаються до дискусій про значення релігій в контексті різних змов: в історії Англії та США йшлося про протидію «змові католиків», а для сучасних російських язичників-патріотів — боротьба з християнством як «юдейським ученням», яке, на їхню думку, вигадали для покріпачення руського люду євреї (хоча і ви, і я розуміємо, що вони послуговуються іншим словом — тим, що на літеру «ж»). Тут присутній і інтерес широкої публіки до апокрифічної літератури, тобто тієї, яка не ввійшла до канонічного переліку священних текстів у юдаїзмі та християнстві, адже народу цікаво, чого саме навчав Христос, ким йому доводилася Марія Магдалина, або, якщо згадати Старий Завіт: ким насправді був Мойсей, кого й куди він водив сорок років, якщо взагалі водив. Окремо, однак цілком суголосно з багатьма сучасними конспірологчними теоріями, стоїть питання про те, чи існували люди до Адама та Єви. У 1655 р. француз-протестант Ісаак де Ла Пейрер видав в Амстердамі латиною книжку «Praeadamitae», в якій висунув гіпотезу про те, що від Адама пішли євреї, але не все людство, бо були й «доадамові» люди, звідси й назва — гіпотеза преадамітів [дата звернення: 05.10.2022]. Деякі сучасні конспірологи розвинули це припущення, зокрема в межах уже згаданої гіпотези палеоконтакту. Приміром, про расу преадамітів розповідається в документальному фільмі режисера Корі Ґуда. «Космічний секрет» (2019): після аварійної посадки на трьох космічних кораблях вони звели піраміду в Антарктиді, створили Атлантиду, розважалися генетичними експериментами, прищеплюючи своє ДНК прадавнім корінним гуманоїдам Землі. Ісаак де Ла Пейрер — один з основоположників полігенізму, псевдонаукового та расистського вчення про те, що людські раси мають різне походження, теж сумнівався в тому, що Мойсей був автором П’ятикнижжя.

Питання про те, хто ж написав Біблію, — даруйте мені цю метафору — відкриває ворота до найнижчих кіл конспірологічного пекла: якщо автором Біблії був не Бог, а щонайменше чотири автори, то чиї інтереси вони представляють, з якою метою вони писали свої тексти та переписували тексти інших? Можливо, ці групи людей, які вже тоді намагалися маніпулювати свідомістю інших, досі діють у своїх зловісних цілях? А якщо це були не люди зовсім, а якісь істоти з інших вимірів чи інших планет? Тоді якщо з ними могли контактувати люди в давнину, можливо, хтось може робити це і зараз? Можливо, є якісь справжні, не викривлені тексти, в яких криється вчення про істинного Бога, яке приховане за переписаним текстом? Можливо, хтось ще намагається приховати від нас правду про істинного Бога чи справжніх творців нас, людей? Цей перелік відверто конспірологічних питань можна продовжувати, сподіваюся, ідею ви вловили. Історія єврейського народу та його священних текстів є цікавим предметом історичних розвідок, але й приводом для багатьох конспірацистських маніпуляцій, тож в огляді історії розвитку теорій змови я не міг їх оминути.

Маю щиросердно перепросити перед тими, хто вже втомився від біблійної історії, але є ще дещо, що я ніяк не можу оминути. Якщо ви читали «Код Да Вінчі» Дена Брауна або дивилися екранізацію, то чули версію про те, що історія життя Ісуса Христа, який мав від Марії Магдалини дітей, відрізняється від тієї, що її заради власної вигоди пропагує мейнстримне християнство. Хтозна, може, десь і справді живуть нащадки Христа, а послідовники основних течій християнства, які збереглися до наших часів, щось від нас люто приховують. Окрім конспірології такого порядку, цікаво розглянути й наукові розвідки про, так би мовити, прижиттєву діяльність Ісуса Христа.

Дослідник-біблеїст Барт Ерман, автор бестселера 2005 р. за версією New York Times під назвою з явним натяком на те, що «щось пішло не так», — Misquoting Jesus; приблизно це можна перекласти як «Неправильно (чи хибно) цитуючи Христа» 234. Повна назва книжки містить ще й доповнення до неправильного цитування: «Історія про те, хто змінив Біблію і чому». Звісно, спойлерити не буду, ви можете її самі прочитати, однак для ілюстрації однієї ідеї наведу ось таку цитату.

Християнам, які називали Ісуса месією, очевидно, було