Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

class="_idFootnoteLink _idGenColorInherit" href="Teoriyi-zmov-15.xhtml#footnote-240">231. Звісно, ми як читачі погоджуємося з такими твердженнями й уявляємо собі, яке складне завдання стояло перед авторкою з її амбітною ціллю знайти достатньо інформації про події сивої римської давнини, а вступне порівняння також указує на історичну тяглість, таку важливу для нас в історичному змовознавчому екскурсі.

Якщо продовжувати історичний огляд теорій змови за згаданою вище книжкою Роба Бразертона, то за давніми Грецією та Римом і після прикладу пожежі в Лондоні XVII cт. він переходить до «паніки навколо ілюмінатів» у другій половині ХVIII cт. Охопити всю історію з її конспірацистськими епізодами в одній книжці неможливо, однак я пропоную утриматися від таких історичних стрибків і зробити зовсім не ліричний, а дуже важливий з огляду на історію становлення конспірології відступ не просто до давньоєврейської історії, а до Книги, що справила чи не найбільший вплив на історію людства.

Хто автор Біблії? Можна припустити, що для християнина очевидною відповіддю буде — Бог, який промовляв через своїх пророків. Для людей, які не вважають себе віруючими чи релігійними, це питання не матиме смислу через відсутність зацікавлення в предметі розгляду. Разом з тим у світлі дослідження історії змов та їхніх теорій, конспірацистського світогляду та його зв’язку зі світоглядом релігійним, авторство Біблії та історії навколо нього видаються вельми цікавими, і йдеться не про теорії інопланетного втручання, в яких гості з далеких зір власноруч вручили Мойсею скрижалі завіту і за своїми навігаторами водили єврейський народ загадковими манівцями, а про цілком людські «розбірки».

Почнімо зі Старого Завіту. Згідно з традиційно-огульною версією, автором П’ятикнижжя Мойсеєвого, на що й натякає сама назва, є пророк Мойсей. Пригадаймо, що до П’ятикнижжя входять книги Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня. Орієнтовно до ХVIII ст. панувала традиційна версія написання всіх цих книг Мойсеєм, хоча вже в добу середньовіччя серед юдеїв були ті, хто відзначав, що деякі частини цих книг просто не міг написати Мойсей, бо в них ішлося, приміром, про царів Едома (Ідумеї), які, хоча й згадані у книзі Буття, правили суттєво пізніше за час, коли жив Мойсей. У ХVIII ст. французький учений-медик Жан Астрюк [дата звернення: 05.10.2022] та німецький професор теології, протестант Йоганн Ґотфрід Ейхгорн [дата звернення: 05.10.2022], висунули, як заведено казати, незалежно один від одного припущення, що текст П’ятикнижжя скомпоновано з двох різних джерел. Цікаво, як же називалися ці джерела: якщо ви колись читали Старий Завіт, або, можливо, натрапляли на свідків Єгови (або вони натрапляли на вас — це вже кому як пощастило), то звернули увагу на те, як іменується Бог у цих текстах. Підозрюю, що як люди освічені ви чули, що הוהי (або тетраграматон, або YHWH, або Ягве, Яхве чи Єгова) в іудаїзмі вже кілька тисяч років не вимовляється. Саме це ім’я Бога трапляється у Старому Завіті найбільше — орієнтовно 7000 разів, однак не лише воно. Астрюк та Ейхгорн звернули увагу на те, що починаючи з розділу Буття 1:1 у Біблії згадується ще й םיהלא — Елогім, інколи разом з Ягве, інколи поперемінно. Елогім з граматичного погляду є множиною чоловічого роду від Ел чи Ель — верховного божества у семітських народів. Арабське Аллах має той самий корінь. Звісно, окремою і дуже цікавою темою є те, що третє за кількістю згадок у Старому Завіті ім’я Бога має форму множини. («А як же ж єдинобожжя?») Одна з хитрих і простих відповідей на це запитання: то все один Бог, просто множина вживається для підкреслення величі (pluralis majestatis), а от дещо заплутаніша християнська версія припускає, що в цій множині крився натяк на божественну Трійцю. Однак повернімося до спостережень Астрюка та Ейхгорна: відповідно до двох імен Бога вони запропонували називати одне джерело текстів Ягвіст, інше — Елогіст, а латинкою скорочено ці назви позначати J та Е. Не лише ці літери використовуються в межах документарної гіпотези про множинні джерела текстів Старого Завіту, започаткованої Астрюком та Ейхгорном. Літерою D в грецькій, а через неї і в латинській традиції називають книгу Второзаконня (або Повторення Закону) Deuteronomium (девторономіст). У ХІХ ст. німецько-швейцарський учений-гебраїст Вільгельм Мартин Леберехт де Ветте зауважив, що ця книга суттєво відрізняється за мовою і стилем від інших і в ній, перепрошую за каламбур, йдеться про іншу книгу. Звернімося до самого джерела.

Первосвященик Хілкія сказав писареві Шафанові: «Я знайшов книгу Закону в Господньому храмі». І подав Хілкія Шафанові книгу, і той читав її. Потім повернувся писар Шафан до царя й доніс йому про справу […] Далі писар Шафан оповів цареві: «Священик Хілкія дав мені книгу». І Шафан читав її перед царем. Почувши слова книги Закону, цар роздер на собі одежу. І повелів він священикові Хілкії, Ахікамові, синові Шафана, Ахборові, синові Міхаї, писареві Шафанові й Асаї, царському урядовцеві: «Йдіть, спитайте Господа за мене й за народ і за всю Юдею щодо слів цієї книги, що знайдено, бо великий має бути гнів Господній, що запалав на нас за те, що батьки наші не слухали цієї книги й не робили усього того, що там написано». (ІІ Цар. 22:8–13)

Далі історія зі знайденою у храмі книгою набирає обертів.

…Тоді цар послав скликати до себе всіх старших юдейських і єрусалимських. І пішов цар у Господній храм, а з ним усі юдейські мужі й усі єрусалимські мешканці, й священики, й пророки, й увесь народ, від малого до великого, і прочитав перед ними голосно всі слова з книги союзу, що знайдено в Господньому храмі. Цар став на підвищенні й заключив союз перед Господом, зобов’язуючись ходити слідом за Господом і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі, виконувати слова союзу, написані в цій книзі. Увесь народ прийняв союз. (ІІ Цар. 23:1–3)

Раджу вам самостійно прочитати цей розділ Другої книги Царів, щоб ознайомитися з потужною хвилею церковно-культових реформ, які відбулися після того, як у храмі знайшли нову книжку (приміром, про винесення статуї богині Ашери з Господнього храму та її спалення, разом з ритуальним посудом для Ваала), дуже пізнавально. Цар Йосія, якому принесли знайдену книгу, провів рішучі реформи, спрямовані на централізацію культу Ягве і здійснив