Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

заколотника, який планував убивство консулів та усунення сенаторів, щоб проголосити консулом себе (бо до цього аж чотири рази не міг обратися консулом). Катіліна був присутній у сенаті, а Цицерон обурювався бездіяльністю влади і нахабством заколотника. З першої промови Цицерона проти Катіліни є й інші відомі фрази: «Доки ти будеш, Катіліно, зловживати нашим терпінням?» (Quo usque tandem abutere, Catilina, patientia nostra?) або «Коли мовчать, кричать» (Cum tacent, clamant). Хоч цю промову тодішнього консула Риму Цицерона проти заколотника Катіліни називають першою, вона стосується подій 63 р. до н. е., які сучасні історики називають другою змовою Катіліни, про яку англомовні довідникові джерела традиційно пишуть real conspiracy, тобто справжній заколот. Натомість перша змова Катіліни [дата звернення: 05.10.2022] вважається вигадкою, мовляв, вороги Катіліни закидали йому те, чого він 65 р. до н. е. робити не збирався, а деякі документи про нібито спробу групи римських аристократів 65 р. до н. е. захопити владу в Римській республіці взагалі не згадують серед потенційних заколотників Луція Сергія Катіліну. На цьому прикладі ми бачимо, як обвинувачення у змові, у лихих намірах захопити владу й відтак зашкодити республіці використовувалися давніми римлянами в політичних цілях і для формування корисної — для певної групи впливу — громадської думки проти іншої групи. У цьому випадку справжньою є зловмисна сила, якій приписується вигадана змова і яка потім вдається до цілком реального заколоту.

У липні 64 р. н. е. у Римі сталася жахлива пожежа, що тривала майже тиждень, унаслідок чого вигоріли повністю чотири з чотирнадцяти районів міста, ще сім зазнали суттєвих руйнувань. Причини пожежі майже одразу стали приводом для теорій змови. Якщо ви читали роман видатного польського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури 1905 р. Генріка Сенкевича «Quo vadis?» або бачили його екранізації, то ви знайомі з версією спалення Рима божевільним імператором Нероном, який, за легендою, вбравшись у театральну тогу, спостерігав за пожежею з безпечної відстані та декламував вірші про загибель Трої. Римський історик Светоній, який народився через п’ять років після цієї пожежі, а через п’ятдесят років після неї написав біографію Нерона переважно на основі пліток про те, що пожежу організував сам імператор, а його слуги носилися по місту з факелами, вчиняли підпали, і ніхто не наважувався їх спинити. Натомість інший римський історик Тацит, який у дитинстві був свідком пожежі, хоч і пише про людей, які не дозволяли боротися з вогнем і навіть кидали палаючі факели у вікна будинків, усе ж не мав такої впевненості щодо причетності Нерона до пожежі та не дуже довіряв пліткам на цю тему. Історичні джерела (в тому числі й згаданий Тацит) свідчать про те, що Нерон, який під час початку пожежі перебував у рідному місті Анціумі на відстані майже шістдесят кілометрів від Рима, негайно вирушив до міста, організував команди з порятунку і самого міста, і людей у ньому 226. Після пожежі Нерон суттєво перебудував Рим, установив мінімальні відстані між будівлями, які мали будуватися з каменю, а також розпочав будівництво Золотого будинку (Domus Aurea) — цілого палацово-паркового комплексу, найбільшого в Європі. Прихильники версії підпалу міста саме Нероном указують на те, що він і не любив вузькі криві вулички Рима, і не міг розчистити територію під свій палацовий комплекс. Звісно, пожежа все змінила на його користь.

У романі Генріка Сенкевича красиво й захопливо описана і сама пожежа, і реакція Нерона на неї: він швидко придумав свою теорію змови та звинуватив у всьому християн, хоча деякі історики припускають, що винними у пожежі призначили не лише християн, але й послідовників різних східних культів. Погроми християн після Великої римської пожежі теж історичний факт, і тут важливо також узяти до уваги суспільну ненависть і бажання на комусь зірвати гнів. Вочевидь пожежа була не єдиним приводом для масових погромів в історії Риму, і, як справедливо пише в книжці про «недовірливі уми» дослідник теорій змови Роб Бразертон, це була не єдина подія, що породила різні теорії змови в Давньому Римі. Як приклад він наводить загадкове зникнення легендарного засновника Рима Ромула, якого, мовляв, могли вбити сенатори. Однак цікавішим є інша історична ілюстрація «того, як історія повторюється, і конспірологія — разом з нею 227. Йдеться про Велику лондонську пожежу 1666 р. (ух, яке ж число красиве), під час якої поширювали плітки, що це результат змови, і, можливо, місто підпалили за наказом короля Карла ІІ або змовники-католики чи хтось із ворожих до Англії країн. Цапом-відбувайлом оголосили француза Робера Юбера, який ніби діяв у змові з французами-католиками (тут і ворожа держава і, так би мовити, ворожа віра), і хоч він плутався в показаннях, його зрештою повісили перед натовпом у жовтні 1666 р. Звісно, його повішання не порівняти з факелами живих християн часів Нерона після пожежі в Римі, однак Роб Бразертон має рацію в тому, що конспірологічна логіка і механіка спрацювала подібним чином як у Римі 64 р. до н. е., так і в Лондоні 1666 р. н. е. Він пише: «Достатньо побіжного погляду на історію, щоб зрозуміти: золотий вік конспірології розпочався тисячі років тому, і закінчуватися він не збирається. Деякі з античних теорій змови разюче схожі на сучасні» 228. Важко не погодитися з цим твердженням Бразертона та його думкою, що античні теорії змови, на відміну від сучасних, стосувалися локальних питань, а їхні причини були досить конкретними і мали стосунок до конкретних людей, і «не були повністю [курсив самого Бразертона] вигаданими» 229.

Професорка Університету Флориди Вікторія Емма Паґан 2004 р. видала книжку «Наративи про змови в римській історії», що складається з двох частин: у першій описані змови, які були викриті та не вдалися, а в другій представлені успішні. Примітно, що у вступі вона згадує Вотергейтський скандал і Ніксона та вбивство Кеннеді, зазначаючи: «В обох прикладах неможливо віднайти інформацію, необхідну для відновлення цілісної історії та забезпечення безперервності точного наративу, що представив би історичну подію від початку до кінця» 230, а розгляд римських змов починає реченням: «Рим від свого заснування потерпав від змов»