Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

так називали групу богів чи божеств) і які, на його думку, створили шумерську цивілізацію. Колонізували вони нашу планету заради видобутку золота, яке їм потрібне для підтримки життєдіяльності на своїй рідній Нібіру. Спочатку вони займалися цим самі, але навіть для їхнього рівня технологічного розвитку ця праця була тяжкою й марудною, назрів бунт, тож у них не було іншого виходу, як створити з homo erectus за допомогою якихось позаземних генів homo sapiens, які були б вправними шахтарям. Потім там були різні цікаві події, описані завуальовано, як вважав Сітчин, у давніх епосах, де було щось на кшталт «де ви були тисячу років, поки прибульці бомбили Золбас» (золоторудний басейн), був потоп, навчання людей сільського господарства та інші цікавинки. Звісно, канонічна наука вважає гіпотезу палеконтакту псевдонауковою, тому одна з конспірологічних максим, що застосовується і до неї, стверджує, що науковці або приховують від народу правду, або активно дискредитують тих, хто цю палеокосмічну правду намагається донести до широких верств. Звісно, їм у цій зловісній справі всіляко допомагають уряди провідних держав.

Від альтернативних інтерпретацій сивої давнини, приправлених коспірацизмом, перейдімо безпосередньо до історії теорій змови, які відстежують до часів античності. У давньогрецьких полісах містяни уважно придивлялися одне до одного, і не лише тому, що на позначення тих, хто вважав себе поза політикою чи демонстративно не цікавився нею, вони придумали прекрасне слово ἰδιώτης — ідіот. Шведський публіцист і дослідник італійської мафії (про яку він написав кілька книжок) Томас Лаппалайнен запропонував цікавий підхід до дослідження самого процесу появи держави і громадян у Давній Греції з позицій того, в чому розбирається, — мафії. У книжці 2017 р. «Перші у світі громадяни: про появу держави в Давній Греції» 221 він розвиває думку про те, що давні греки, якщо казати мовою наших буремних дев’яностих, жили «за поняттями». Його підхід вочевидь дуже оригінальний, але з ним важко не погодитися принаймні в тому, що темами вендети чи кревної помсти, зацикленістю на понятті честь в суто «пацанських» категоріях справді просякнута левова частка творів класичної грецької літератури (не сумнівайтеся, що книжку він починає саме з прикладів з «Іліади» та «Одіссеї» Гомера). У таких умовах справді потрібно було весь час пильнувати, яка група впливу проти якої замишляє щось недобре, бодай з банальних міркувань власної вигоди. Примітно, що видатний дослідник Давньої Греції Джозеф Ройзман, чию працю «Риторика змови в Давніх Афінах» 222 із задоволенням згадують автори книжок про теорії змови 223, написав також книжку під назвою «Риторика мужності. Маскулінність у промовах аттичних ораторів» 224. Якщо зважати на те, що книжка про риторику мужності вийшла друком 2005 р., а книжка про риторику змов 2006 р., ми можемо дійти невеличкого конспірологічного висновку, а ще зв’язати між собою розрізнені факти, як це полюбляють робити конспірологи: Томас Лаппалайнен із дослідження мафії та «пацанських» порядків у Давній Греції вийшов на тему появи держави й громадянства, а Джозеф Ройзман, дослідивши риторику мужності та маскулінності у той самий період античності, пізніше пише про риторику змови (не забуваймо: після чогось не означає внаслідок чогось). Згідно з Ройзманом та ще одним дослідником — Єном Вортінгтоном 225 — промови відомих афінських ораторів уже в V ст. до н. е. були щедро приправлені історіями про змови проти практично всіх і всього: громадян, полісів, майна. Разом із тим треба мати на увазі, що за історичними свідченнями в різних античних полісах справді траплялися цілком реальні заколоти задля захоплення влади. Мабуть, про рептилоїдів греки або не знали, або не говорили вголос, а викрадення інопланетянами як жанр їм був ще невідомий. Звісно, підозри у змовах були перебільшені, але, як учить нас класик сучасної української літератури, «лучше перебдіть, ніж недобдіти» (Лесь Подерв’янський, «Павлік Морозов»). Давньогрецькі погляди вповні вважати конспірологічними з позицій сучасності важко через те, що в них бракує повноцінного конспірацистського погляду на світ, у якому все має свої причини і наслідки, усе між собою пов’язано і за всім стоїть якась потужна, але обов’язково зла сила. Давньогрецькі боги боролися між собою і взаємодіяли з людьми, тож у ментальному арсеналі пересічного мешканця елладського поліса було достатньо способів пояснити те, що відбувається навколо, божественним втручанням, яке не потребувало додаткової масонської чи звіроящурської підтримки.

Для подальших досліджень таємних товариств, яким у цій книжці присвячено розділ 13, надзвичайно важливо з давньогрецького періоду становлення конспірології дослідити гурток піфагорійців, заснований Піфагором Самоським у грецькій колонії Кротона (місто Кротоне в сучасній Італії). Він породив езотеричну традицію, прибічники якої вірили в метемпсихоз (переселення чи перевтілення душ, реінкарнацію) та в особливе значення цифр. Історія самого Піфагора також оповита загадками, зокрема щодо його подорожей, навчання в халдейських магів чи єгипетських жерців, і взагалі його вважали тим, хто пізнав усі таємниці як варварів, так і еллінів. Рух піфагорійців мав соціально-економічний вплив, тож до нього, як до одного з прототипів таємних товариств, ми ще повернемося в наступних розділах. Так само варто згадати містерії Єгипту, Вавилону, Греції, Риму як сукупність релігійно-містичних практик на честь різних богів, в яких брали участь лише втаємничені, а тримати рот на замку вони вміли, бо достовірних й цілісних історичних свідчень про те, що насправді відбувалося під час елевсінських, самотракійських, дельфійських, орфічних та інших містерій, ми практично не маємо. Тож коли ви називаєте якусь галасливу й нестримну гулянку оргаїстично-містичним святкуванням на честь бога Вакха (Діоніса) вакханалією, будемо вважати, що ви не в курсі, що і для чого люди там роблять насправді. З іншого боку, ви можете, за взірцем суттєво пізніших таємних товариств, запропонувати своєму зібранню якісь цікаві заходи та обґрунтувати їх тим, що за відомими лише вам джерелами саме таким був, скажімо, театралізований плач Ізіди за померлим Осірісом. І будьте акуратні та уважні, бо описи деяких давньоєгипетських ритуалізованих святкувань до нас дійшли, але кого ж це стримує.

Римська історія має багато прикладів змови, а дослідники конспірології зазвичай наводять два ілюстративні приклади: змови Катіліни та спалення Рима за часів Нерона.

O tempora, o mores! — дослівно в перекладі з латини означає «О, часи, о, звичаї!». Саме цими словами під час засідання сенату Марк Туллій Цицерон висловлював своє обурення проти Луція Сергія Катіліни —