Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Розділ 38: "Останній крок до свободи"

Елісон почала розуміти, що кожна хвилина в її теперішньому становищі — це крок до її остаточного викриття. Лілі була майстром маніпуляцій, і її впертість ставала більшою з кожним новим кроком у їхній боротьбі. З кожною фразою, кожним поглядом Лілі робила її не просто невидимою для світу — вона перетворювала Елісон на її полонену, яку все важче було вивести з цієї пастки.

Однак у душі Елісон не було місця для відчаю. Навіть коли вона сиділа на холодному бетонному ліжку в підземеллі, її розум був ясним, а серце не здавалося. Вона могла бачити перед собою свою мету — втекти. І нехай це здається неймовірним, але вона знала, що шанс на свободу завжди існує. Вона повинна була розраховувати на свої сили, і в першу чергу — на її розум.

З кожним днем, що минали, вона вивчала всі можливі шляхи. Якби тільки вона могла спостерігати за охоронцями чи побачити більше деталей в кімнаті, де її утримували. Тієї ночі, коли всі були зайняті своїми справами, вона зібрала всю свою волю в кулак. Це був момент істини.

Лілі відправила одного з охоронців на зміну, і сама залишилася на кілька хвилин. Елісон знала, що це її шанс. Вона підняла голову, відчуваючи, як серце б'ється шалено, а руки тремтять. У голові пронеслося кілька варіантів того, що вона могла зробити далі. Вона знала: головне — не зробити помилку.

Кілька хвилин — це все, що їй було потрібно. Мить нерухомості, коли її руки почали шукати будь-яку слабкість у стінах, у дверях. Десь у темряві вона побачила вузький отвір між частинами стіни і підлогою. Це було її єдиним шансом. Якщо її вдасться пошкодити навіть невеликий фрагмент конструкції, вона зможе вибратися з цього місця.

Елісон зібрала всі сили в кулак і почала працювати з отворами на стіні. Кожен рух був обережним, кожен звук міг привести до того, що охоронець почує і повернеться, але вона не могла зупинятися.

Всі її думки були лише про одне: вийти на волю. Ось вона стояла на межі, на межі свого страху і відчаю. Цей момент був її шансом.

Коли отвір розширився достатньо, вона зрозуміла — їй вдалося! Вона буквально відчула себе вільною, навіть не виходячи з кімнати. Вона не стала довго думати — через кілька миттєвостей вирушила на свій шлях, який був схований за цими вузькими коридорами і невидимими для всіх дверима.

Але Лілі не була такою легкою мішенню. Вона завжди була на крок попереду. І коли Елісон вийшла з кімнати, відчула це у повітрі. Це була не просто гра. Це був план, який з кожним новим кроком ставав все більш заплутаним. Елісон на мить зупинилася, намагаючись зрозуміти, чи Лілі дійсно була неготовою до такого розвитку подій, чи вона знову взяла все під контроль.

З того моменту їй не залишалося іншого вибору, крім як грати за її правилами. І якщо б вона вірно передбачала свої кроки, цього разу вона могла б вийти з цієї боротьби переможницею.

Ще кілька кроків. Елісон рухалася вперед, її серце билося важко. Вона знала, що Лілі і далі буде намагатися зламати її, але цього разу вона була готова. Тепер все залежало від того, як швидко вона зможе знайти вихід і залишити це місце позаду.

Тільки на цей раз все мало бути по-іншому. Вона не повинна була дати Лілі шанс, не повинна була здаватися. Вона знала, що, обираючи цей шлях, вона йде на ризик, але в її серці було єдине бажання: зберегти свою свободу. І вона не мала наміру здаватися.


 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍