Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

Він прекрасно вмів рахувати до десяти, до двадцяти – з помилками, а далі – тільки за допомогою дорослих, але це його аж ніяк не бентежило. Незважаючи на своє невігластво, Яшка був упевнений, що золота в мішках йому з головою вистачить на те, щоб купити все і всіх.

– Я куплю собі дюжину тенісних ракеток і ціле футбольне поле! – бубонів під ніс малюк, перекидаючи шматочки золота з одного мішка в інший. – Я куплю собі полк солдатів у справжніх погонах і кашкетах, буду командувати ними і грати у війнушку! Я заставлю вулиці міста кривими дзеркалами, щоб люди, які вранці стоять в чергах на маршрутки, дивилися в них і сміялися, забувши про сварки і чвари...

– Стій! Це нікуди не годиться! Що ти ще вигадав?! – втрутилася в плани хлопчика Відьма.

– Навіщо порожніми фантазіями псувати реальні задоволення? Навіщо думати про інших, коли так багато власних потреб? Кому потрібні твої дзеркала? Думай тільки про себе. Купуй тільки для себе. Їж, пий, спи, гуляй, грай, але не згадуй про людей.

– Але якщо я не буду пам'ятати про людей, вони забудуть про мене, і я залишуся один?! – здивувався малюк, відчувши перші уколи сумніву.

Відьма криво посміхнулася: її явно бавила наївність хлопчика.

– Милий мій, – сказала вона, сівши на один з мішків. – Люди люблять гроші і самі дозволять себе купити, до того ж з великим задоволенням. Маючи гроші, ти ніколи не будеш сам.

– Але я не хочу, щоб мене любили за гроші, – не погоджувався зі Старою малюк. – Я хочу, щоб мене любили просто так, як люблять мама, бабуся, сусідка тітка Нюра і навіть мої друзі по дитячому садочку Машка і Петюня.

– Це все дурниці, – змахнула рукою Відьма, яка почала вже втрачати терпіння. – Ти звикнеш до багатства. Багатство приручить до себе будь-кого.

Стара встала з мішка, підійшла до вівтаря і деякий час мовчки спостерігала за хлопчиком.

– Ти задоволений? Я дала тобі те, що ти хотів? – запитала, нарешті, вона, постукуючи пальцями по стільниці в такт незнайомій Яшці мелодії.

– Так... – знехотя відповів малюк, хоча зовсім не відчував себе задоволеним.

– Тоді поговоримо про зобов'язання з твого боку згідно з договором, – зробила висновок Стара, склала руки на грудях і довгим вичікуючим поглядом подивилася на Яшку, хоча він, судячи з усього, не розумів, чого від нього чекають.

– Які такі зобов'язання? – запитав малюк, схопившись за серце, яке відчувало, що зараз стане явним підступ, досі прихований від очей хлопчика.

Чаклунка зробила вигляд, що здивувалася. Погортавши трохи Книгу і зупинившись на сторінці з печаткою, вона запитала:

– Ти не знаєш, про які зобов'язання йдеться? Але я ж показувала тобі договір, і там чорним по білому написано, що ніщо нікому не дається просто так. Хіба ти договір не читав?

Яшка понурився і нічого не відповів: йому соромно було зізнатися, що він не вміє читати.

– Ти що ж це? Читати не вмієш?! – зловтішалася Стара. – Але як же це так? Як міг вусатий Барсеніус, який вважає себе вченим котом, вибрати неграмотного хлопчика? І це на тебе поклали місію врятувати Алфавіт? І це тобі довірили своє майбутнє літери??!

– Я ж маленький і читати ще не вмію! Ти знала це і влаштувала все так, щоб провести мене! – кричав Яшка.

Розлютившись, він штовхнув ногою пару-трійку мішків, показуючи у такий спосіб, що відмовляється від подарунка.

Подібна витівка Стару лише насмішила. Покатуючись зі сміху, вона дістала з кишені окуляри і начепила собі на ніс.

– Скільки разів мама вмовляла тебе позайматися, але ти завжди балувався і тікав від неї гратися. Звичайно, ти ще маленький, щоб вчитися читати, але на те, щоб ганяти м'яч по кімнаті і розбити акваріум, у тебе розуму вистачило... – ніби між іншим розповіла Чаклунка деякі подробиці з Яшкиного минулого, чим змусила його почервоніти.

Малюк стояв, опустивши очі. Йому було соромно. Він мовчав.

– Писаного сокирою не вирубаєш, так що, миленький... – звернулася Відьма до Яшки. – Заруби собі на носі – нічого змінити тобі не вдасться. Але якщо ти такий неграмотний і нетямущий, я, так вже й бути, зроблю тобі милість і зачитаю пункт договору про твої зобов'язання. Виконаю, так би мовити, твоє останнє бажання.

Змочивши палець слиною, Відьма провела ним по печатці, обвела контури вензелів і лише потім почала читати:

– Людська дитина в довічне користування отримує багатство за рахунок продажу свого серця. Договір печаткою на крові скріплений і змінам не підлягає.