Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

 - Сильна. Ти припадеш до смаку нашому генералу. Вона любить таких ламати. – Засміявся демон погладивши, хвору руку. Кішка зашипіла, здибаючи шерсть на спині.

 - Я замовлю про тебе слово генералу, щоб вона з тобою з першою розібралася. – Другий демон відійшов від клітки. - Твій норов зробить тебе легкою здобиччю в лапах Саті, на відміну від твого друга. Він хоч і мовчазний і стриманий, але собі ціну знає. Ходімо, - звернувся він до свого товариша. - Там, унизу, я чую якусь метушню, ще й запах від туди вбивчий. - Один із стражників затулив пальцями ніс, скривившись від неприємного запаху.

Демони залишили клітку, а Кішка все продовжувала шипіти, незважаючи на всі спроби Місяця її заспокоїти.

 У темряві трюму миготіли якісь тіні, і стражники насторожилися. Магію вони не відчули. Значить, тут просто люди чи якісь тварини.

У цей час Маль,  стоячи за щільною стіною з ящиків з тросами, притискала своє обличчя до густої шерсті Ронала. Сморід, який йшов від п'яти свиней, що знаходилися перед ящиками, був просто нестерпним для ельфійки. З її очей безперервним потоком лилися сльози, ніс рознесло так, що не можливо було спокійно дихати, і повітря зі свистом проходило через ніздрі. Ротом Маль вдихати цей сморід не наважувалася, бо боялась нападу нудоти. Їй здавалося, що сморід щільним покривалом обтягнув її, і їй з нетерпінням хотілося вирватися з її чіпких лап. Але треба було чекати.

Ронал тим часом дрижав від задоволення, відчуваючи, як молоде пружне тіло ельфійки з кожною секундою все більше і більше притискається до нього. Він хотів було обійняти Маль, але не наважився. Хто знає, що вона відчебучить? А зараз треба дотримуватися тиші. Так він і стояв, рівно, без змоги поворухнутися. Його теж дратував різкий запах свинячих фекалій. Але це, насправді, було не настільки жахливо, як сморід із пащі кратосів!

Лише Лія почувала себе чудово. Особливість будови ніздрів драконів дозволяла їй ретельно фільтрувати повітря. Очі, прикриті перетинками, також не страждали від їдкого запаху. Дракониця сиділа на підлозі і бавилася антимагічним браслетом, здобутим у Аліки. Кільця, які носили на собі Місяць і Кішка, були віддані Роналу та Маль, оскільки жодне не підійшло для Лії за розміром. Вона швидко освоїлась у темряві і тепер періодично поглядала на дерев'яні перекриття та стіни корабля, знаходячи то там, то там древні руни.

Почулися важкі кроки. Це наближалися демони.

Ронал, Маль та Лія завмерли, затамувавши подих. А свині, навпаки, дуже активізувалися. Вони хрюкали, рили копитами, підривали мордами залишки напівзгнилої їжі.

 - Фу, ну і сморід! - Обізвався важкий хрипкий голос з-за ящиків. - Що це за мерзенні тварі такі, га?

 - Ти що, свиней ніколи не бачив, ха-ха? - Інший низький голос потішався над першим.

- Звідки? Я змалку на стіні. Які тут свині? – Парирував перший.

- Це ти правильно помітив. Дивно це якось. І команди ніде не видно. Один не впорається і з кермом, і з вітрилами, і з приготуванням, і…

- І поспати ще треба... - Втрутився той, хто хрипко говорив.

- Ха-ха-ха. Точно! Треба про все доповісти генералові, а потім лягти та спати досхочу. Добре, що зміні кінець! Пішли! - Чути було, як демон з низьким голосом розвертається і йде.

- Тьху, тварюки! Гірших ніколи ще не бачив! - Плюнув у бік свиней, які копошились, демон і поспішив за товаришем до виходу.

Генерал Тайгура повільно розгортала грамоту. Робила вона це спеціально, щоб її помічники встигли перевірити все, поки вона вивчатиме документ. Їй було гидко чекати підлеглих, нехай краще вони на неї чекають.

Несподівано зверху на Гредхарда та двох демонів посипалися сніжинки. «Цього ще не вистачало…» - подумала про себе Саті, і знову щільніше закрила поли важкого плаща, що вічно відкриваються. Вона розгорнула грамоту і одразу подивилася на підпис. «Оригінал» – зазначила про себе генеральша. Бо, якщо хоч крапля сумніву промайне в голові у Тайгури з приводу підпису Скаїра – все різко обривалося і винуватці жорстоко каралися. Але такого вже не було дуже давно. На жаль. Текст був невеликим, лише кілька речень. Скаїр не любив марнословити. «Так, про що йдеться?» - знову подумала демониця і почала читати.

Торговець мовчки й спокійно чекав, іноді поглядаючи то на генеральшу, то на її охоронця. Обидва м'язисті, підтягнуті, вишколені. Той, що за спиною взагалі стоїть, не ворухнеться. Хоча, видно, що готовий будь-якої хвилини закрити собою демоницю. Гредхард згадав, з якою ретельністю та акуратністю Аліка Зоряна писала цю грамоту, як не поспішаючи виводила підпис, намагаючись передати не тільки правильність усіх завитків, а й ту силу та енергію, з якою Скаїр підписував документи.

Аліка з дитинства була знайома з грамотами темного владики, який передавав за їх допомогою доручення її батькам. Ось тоді вона, граючи, переписувала їх по кілька десятків разів, завчаючи всі нерівності, лінії, натиск і нахил його рукописного тексту. Батьки дівчинки знаходили розмножені копії документів, але не надавали їм такого значення, яке слід було б. Вони вважали, що дитина просто тренується в алхімії та копіює грамоти за допомогою магії. Знай вони, що їхня дочка вміє достовірно передавати всю енергетичну складову документа – змогли б втекти від чіпких лап страшного демона!

Алхімік чітко пам'ятала перші три речення грамот – вони завжди були однакові. А ось подальше витікало з її розумної голови, бо щоразу були нові й нові варіації доручень. Тому цього разу, коли вона писала пропускну грамоту для «Сокола», текст складали всі, щоб вийшло правдоподібно і не химерно. Гредхард щиро вірив, що Аліка впоралася, якнайкраще. Він зрозумів, що генеральша вже прочитала перші два речення. Її обличчя не виражало жодних емоцій – стандартна процедура.