Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- Вінченца! Я ж її так хотіла побачити. Але ж вона, мабуть, десь вже у центрі, у шпиталі, з пораненими.

- Можливо, я побачу Вінченцу там. Їй щось передати?

Жінка з-за пазухи витягла жмуток якогось пахучого зілля.

- Той невіглас би й не оцінив. Але ось цей жмуток - і є дорогоцінний скарб. Відвар з нього ставить на ноги дуже слабких і знесилених хворих. Передай Вінченці й скажи, що від травниці Марії їй вітання.

- Дякую, передам, - сказала розчулена дівчина, ховаючи те дорогоцінне зілля. - Ходімо! 

Софія допомогла Марії підвестися і вони вийшли за хвіртку. Вони обійнялися. Потім сторожко озирнувшись на всі боки, травниця і Софія пішли у протилежних напрямках.

Дівчина дуже сподівалася зустріти нарешті захисників міста! Але досі, крім мародерів, не побачила на вулицях жодної живої душі.

- Ця частина Мейолли захоплена піратами, - впевнилась дівчина.

Вона міркувала:

- Я у передмісті, де тепер повно бандитів. Як мені знайти Артура, якщо я навіть не знаю, де він?

Але ці невеселі думки враз зникли, коли дівчина побачила жахливу картину.

Від центра міста вздовж вулиці, серед будинків, охоплених вогнем, біг маленький хлопчик. У руці у нього був іграшковий меч, витесаний із дерева. Хлопчику, мабуть, було не більше восьми років.

- Що робить тут дитина? Як без батьків опинилася серед цього жахіття? - в цю мить Софія була просто приголомшена.

А тим часом хлопчика вже помітив і лепкоїд. Він з неба стрімко наближався до дитини! Тварюка, готуючись до нападу, жахливо закричала. Хлопчик обернувся і, побачивши монстра, простягнув перед собою руку з дерев’яним мечем. Він намагався так захиститися…

Софія вихопила з піхов свій меч і кинулася навперейми. Вона в цю мить не усвідомлювала себе слабкою дівчиною, не здатною дати відсіч піратам. У страшній небезпеці була беззахисна дитина. І у серці Софії засвітилася сила помаранчевої блискавки. Та сила миттю передалась мечу. Лезо завібрувало. Софія направила у нього весь потік енергії, який відчувала зараз у собі. І з вістря меча здійнявся в небо стрімкий промінь. Софія затулила собою хлопчика і щосили полоснула лепкоїда променем меча.

Поранений монстр різко закричав і відсахнувся. Він упав на узбіччі вулиці, намагаючись прийти до тями й оговтатись. Напевно, тварюка не очікувала за таких обставин отримати тепер удар лицарського променя. Адже тут не було жодного лицаря!

- Біжимо! - вигукнула Софія хлопчику.

Дівчина розуміла, що лише злегка поранила монстра. Лепкоїд міг за хвилину оговтатися і напасти знову. А на його крик ось-ось могли прилетіти інші.

На щастя, Софія побачила за високими густими кущами покинутий віз. Тож вони з хлопчиком швидко залізли під нього. Дівчина сподівалася, що поранений лепкоїд не встиг помітити, де вони поділись.

Софія відчула, що зараз у неї немає вже внутрішніх сил для променя. Дівчина спробувала зосередитись для відновлення потоку енергії. Адже лепкоїд міг повторити атаку у будь-який момент. Та це їй не вдалося.

- Потрібно тренуватися. Одного сильного бажання мало, - усвідомила Софія.

Тим часом монстр вже прийшов до тями. Він здійнявся, випростав крила і направився прямо до того воза, де були втікачі. Вочевидь тварюка таки бачила, що вони заховались там, і збиралася атакувати.

І тут здаля роздався моторошний рик, який уже дівчина чула одного разу серед площі Мейолли. Софія аж здригнулася, коли пригадала чудовисько, яке було ватажком усіх лепкоїдів. Пригадала, що так воно кликало до себе свою зграю.

Лепкоїд, почувши той поклик, на мить мов завис у повітрі. Але на мить. Потім все ж полетів прямо до кущів, за якими був покинутий віз. А там, затамувавши подих, ні живі ні мертві сиділи Софія і хлопчик.

Та за мить з неба долинув до них знову страшний рик вожака лепкоїдів. Він був гучніше і моторошніше за попередній. І тут монстр, що вже знижувався атакувати, зупинився. А потім різко розвернувся, піднявся і полетів геть.

Софія і хлопчик полегшено зітхнули.